Ще минулого місяця подивився "Сьомий маршрут" Михайла Іллєнка, але все ніяк не доходили руки написати. Це кіно класно дивитись саме в холодну пору року, особливо, якщо ви вже скучили за літнім теплом.

31 липня 1996 року, Київ тоне в сонці та теплі. До столиці приїжджає американська туристка з українськими коренями, щоб відвідати та зафіксувати на камеру місця, де росла її мати. Тим часом чи то з лютого перепою, чо то з просто після важкого дня екскурсовод Данило Притуляк прокидається, щоб дізнатись, що його кинула дружина. Ну а далі наш герой отримує завдання провести екскурсію для американських туристів, але якимось нестандартним маршрутом - на головних шести вони вже побували. Так Данило вигадує на ходу "сьомий маршрут", який стає не тільки цікавим шляхом по різним знаковим місцям Києва, але і маршрутом життя самого героя.

Михайлу Іллєнку слід подякувати за існування "Сьомого маршруту" не тільки за те, що вийшло насправді класне кіно, але й за те, що йому реально вдалось показати портрет столиці. Вірніше лише одне з її облич. На диво але в дев'яності Київ отримав набагато більше уваги від кінематографістів попри те, що для кіно це був м'яко кажучи не кращий час. У випадку Михайла Ілленка портрет Києва виходить ледь не ідилічним - залита сонцем столиця, можливо трохи пошарпана, але дуже зелена і красива, не спаплюжена нескінченними тц та жк. Вживу я міг побачити Київ таким хіба що в три роки, коли вперше був у столиці, але про саме місто спогадів у мене не залишилось.

А "Сьомий маршрут" саме що ностальгійне кіно в кращому сенсі слова, адже ностальгія попри всю поверхневу солодкість, відчуття все ж невимовно сумне, адже направлене в минуле, яке ніякими правдами і неправдами вже не повенути. Екскурсовод Данило тужить за юністю, згадує помилки та досягнення, та загалом відрефлексовує своє життя. Американська туристка з камерою ж ностальгувати не може ні за місцями, ні часом, однак і вона неминуче стає зарчучницею ностальгії. Рухає дівчиною, правда, бажання віднайти зв'язок із минулим, якого вона ніколи не знала. Дивним чином і сам "Сьомий маршрут" стає подібним інструментом для сучасного глядача - мандрівкою часом в тридцять років до сонячного літнього Києва 1996 року, де люди трошки розгублені, але наче оптимістичні.

Якщо ж ви ще не бачили фільм, скучили за літом, Києвом, однозначно рекомендую. Якщо ж бачили, можливо, це хороший знак передивитись. Тим паче, що в онлайн кінотеатрі Довженко центру фільм є в чудовій якості.

P.S. І зовсім забув написати, що у фільмі просто розкішна робота з кольором та і в цілому він класно знятий.