2024-08-01 12:00:01
Серед унікальних архітектурних пам’яток України особливе місце посідає Свято-Троїцький кафедральний собор у місті Самар. Це єдиний в Україні дев’ятикупольний дерев’яний храм, збудований без жодного цвяха, що вражає як своїм художнім виглядом, так і технічною майстерністю народних зодчих. Собор по праву вважається шедевром козацького бароко і одним із найвищих досягнень дерев’яної церковної архітектури Східної Європи.
Будівництво храму тривало з 1772 по 1781 рік. Він зводився на кошти Запорізького козацтва, за ініціативою славетних полководців і старшини, зокрема кошового отамана Івана Чепіги та полковника Антіна Головатого. Проєкт храму, за переказами та деякими джерелами, створив народний майстер Яким Погребняк — самоук з Лівобережжя, що мав рідкісну інженерну інтуїцію. Церква зведена виключно з дерева, без жодного металевого кріплення — усі конструктивні елементи з’єднані традиційними «шипами», «врубками» та «тиблями» (дерев’яними кілками). За підрахунками дослідників, на собор пішло понад 550 дубових колод, спеціально оброблених, висушених і скріплених з математичною точністю.
Найбільш вражаючою рисою храму є дев’ять бань, які гармонійно зростають угору за чіткою симетрією, створюючи враження небесної гірлянди. Висота центральної частини сягає понад 60 метрів, що робило собор найвищою дерев’яною спорудою свого часу в регіоні. Архітектурно Троїцький собор є унікальним поєднанням українського бароко, впливів візантійської традиції та народної козацької будівельної культури. Усередині храм був щедро розписаний, мав багатоярусний іконостас, виконаний місцевими майстрами, та три престоли — головний на честь Святої Трійці, бічні — в ім’я апостолів Петра і Павла та Трьох Святителів.
У другій половині ХІХ століття до собору було прибудовано кам’яну дзвіницю, що доповнила композицію і підкреслила монументальний характер споруди.
Проте в XX столітті собор пережив усі основні трагедії свого часу. У 1930-х роках, під час антирелігійної кампанії радянської влади, храм було закрито, а приміщення передано під зерносховище. Під час німецької окупації Дніпропетровщини (1941–1943) богослужіння тимчасово відновили, але в повоєнний період храм знову опинився під загрозою руйнування. У 1960-х його закрили остаточно, і лише завдяки втручанню місцевої інтелігенції собор не було знесено. Натомість у будівлі відкрили музей декоративно-ужиткового мистецтва, що допомогло зберегти її конструкцію та інтер’єр. Саме в цей період Троїцький собор увійшов у літературну спадщину України завдяки Олесю Гончару, який зробив його центральним образом свого роману «Собор». У книзі храм постає не лише архітектурною пам’яткою, а символом духовної чистоти, народної пам’яті й моральної стійкості.
@istorium_ua
Будівництво храму тривало з 1772 по 1781 рік. Він зводився на кошти Запорізького козацтва, за ініціативою славетних полководців і старшини, зокрема кошового отамана Івана Чепіги та полковника Антіна Головатого. Проєкт храму, за переказами та деякими джерелами, створив народний майстер Яким Погребняк — самоук з Лівобережжя, що мав рідкісну інженерну інтуїцію. Церква зведена виключно з дерева, без жодного металевого кріплення — усі конструктивні елементи з’єднані традиційними «шипами», «врубками» та «тиблями» (дерев’яними кілками). За підрахунками дослідників, на собор пішло понад 550 дубових колод, спеціально оброблених, висушених і скріплених з математичною точністю.
Найбільш вражаючою рисою храму є дев’ять бань, які гармонійно зростають угору за чіткою симетрією, створюючи враження небесної гірлянди. Висота центральної частини сягає понад 60 метрів, що робило собор найвищою дерев’яною спорудою свого часу в регіоні. Архітектурно Троїцький собор є унікальним поєднанням українського бароко, впливів візантійської традиції та народної козацької будівельної культури. Усередині храм був щедро розписаний, мав багатоярусний іконостас, виконаний місцевими майстрами, та три престоли — головний на честь Святої Трійці, бічні — в ім’я апостолів Петра і Павла та Трьох Святителів.
У другій половині ХІХ століття до собору було прибудовано кам’яну дзвіницю, що доповнила композицію і підкреслила монументальний характер споруди.
Проте в XX столітті собор пережив усі основні трагедії свого часу. У 1930-х роках, під час антирелігійної кампанії радянської влади, храм було закрито, а приміщення передано під зерносховище. Під час німецької окупації Дніпропетровщини (1941–1943) богослужіння тимчасово відновили, але в повоєнний період храм знову опинився під загрозою руйнування. У 1960-х його закрили остаточно, і лише завдяки втручанню місцевої інтелігенції собор не було знесено. Натомість у будівлі відкрили музей декоративно-ужиткового мистецтва, що допомогло зберегти її конструкцію та інтер’єр. Саме в цей період Троїцький собор увійшов у літературну спадщину України завдяки Олесю Гончару, який зробив його центральним образом свого роману «Собор». У книзі храм постає не лише архітектурною пам’яткою, а символом духовної чистоти, народної пам’яті й моральної стійкості.
@istorium_ua