2025-12-18 10:05:18
Роздуми щодо доцільності використання спеціальних бланків нотаріальних документів
Обов’язок використання спеціальних бланків нотаріальних документів закріплений у Законі України «Про нотаріат» та деталізований підзаконними актами Кабінету Міністрів України і Міністерства юстиції України. Історично запровадження бланків було обґрунтоване відсутністю розвинених інформаційних систем, публічних реєстрів і дієвих механізмів перевірки дійсності нотаріальних документів. Саме бланк із багаторівневим захистом виконував функцію гарантії автентичності та цілісності інформації.
Втім, з плином часу правове й технологічне середовище кардинально змінилося. Сьогодні функціонують державні електронні реєстри, зокрема реєстри у сфері нотаріату та державної реєстрації прав, які містять відомості про вчинені нотаріальні дії та зберігають скановані копії правочинів щодо нерухомого майна. Інформація про витрачання кожного бланка, нотаріуса, дату та тип нотаріальної дії фіксується в Єдиному реєстрі спеціальних бланків і є доступною для перевірки. Таким чином, сам реєстр і відкриті дані фактично нівелюють первинну захисну функцію паперового бланка, а подекуди навіть створюють додаткові орієнтири для зловмисників, які займаються підробками.
Практика воєнного часу наочно підтвердила надлишковість цього інструменту. Рішеннями Уряду нотаріусам було дозволено вчиняти нотаріальні дії без використання спеціальних бланків, і система в цілому продемонструвала життєздатність: документи оформлювалися на звичайному папері формату А4, приймалися органами державної влади та навіть використовувалися для проставлення апостиля без шкоди для правової визначеності. Це свідчить про те, що визначальним є зміст і перевірюваність інформації, а не матеріальний носій.
Окремої уваги заслуговує економічний аспект. Чергове підвищення вартості спеціальних бланків, про яке повідомило ДП «Національні інформаційні системи», ще раз актуалізує питання доцільності утримання складної системи замовлення, виготовлення, логістики, обліку, передачі та знищення бланків, що фінансується, зрештою, за рахунок учасників нотаріального процесу. За відмови від цього рудиментарного інструменту держава могла б оптимізувати витрати на адміністрування відповідного реєстру та супровід пов’язаних процедур.
Досвід європейських країн і консульських установ, де спеціальні бланки не застосовуються, додатково підтверджує, що у сучасному цифровому світі гарантією дійсності нотаріального документа є нотаріус, його підпис і печатка, а також можливість оперативної перевірки інформації через офіційні реєстри. За таких умов спеціальний бланк виглядає не як засіб захисту, а як прояв надмірного адміністративного регулювання, що потребує ґрунтовного переосмислення.
Обов’язок використання спеціальних бланків нотаріальних документів закріплений у Законі України «Про нотаріат» та деталізований підзаконними актами Кабінету Міністрів України і Міністерства юстиції України. Історично запровадження бланків було обґрунтоване відсутністю розвинених інформаційних систем, публічних реєстрів і дієвих механізмів перевірки дійсності нотаріальних документів. Саме бланк із багаторівневим захистом виконував функцію гарантії автентичності та цілісності інформації.
Втім, з плином часу правове й технологічне середовище кардинально змінилося. Сьогодні функціонують державні електронні реєстри, зокрема реєстри у сфері нотаріату та державної реєстрації прав, які містять відомості про вчинені нотаріальні дії та зберігають скановані копії правочинів щодо нерухомого майна. Інформація про витрачання кожного бланка, нотаріуса, дату та тип нотаріальної дії фіксується в Єдиному реєстрі спеціальних бланків і є доступною для перевірки. Таким чином, сам реєстр і відкриті дані фактично нівелюють первинну захисну функцію паперового бланка, а подекуди навіть створюють додаткові орієнтири для зловмисників, які займаються підробками.
Практика воєнного часу наочно підтвердила надлишковість цього інструменту. Рішеннями Уряду нотаріусам було дозволено вчиняти нотаріальні дії без використання спеціальних бланків, і система в цілому продемонструвала життєздатність: документи оформлювалися на звичайному папері формату А4, приймалися органами державної влади та навіть використовувалися для проставлення апостиля без шкоди для правової визначеності. Це свідчить про те, що визначальним є зміст і перевірюваність інформації, а не матеріальний носій.
Окремої уваги заслуговує економічний аспект. Чергове підвищення вартості спеціальних бланків, про яке повідомило ДП «Національні інформаційні системи», ще раз актуалізує питання доцільності утримання складної системи замовлення, виготовлення, логістики, обліку, передачі та знищення бланків, що фінансується, зрештою, за рахунок учасників нотаріального процесу. За відмови від цього рудиментарного інструменту держава могла б оптимізувати витрати на адміністрування відповідного реєстру та супровід пов’язаних процедур.
Досвід європейських країн і консульських установ, де спеціальні бланки не застосовуються, додатково підтверджує, що у сучасному цифровому світі гарантією дійсності нотаріального документа є нотаріус, його підпис і печатка, а також можливість оперативної перевірки інформації через офіційні реєстри. За таких умов спеціальний бланк виглядає не як засіб захисту, а як прояв надмірного адміністративного регулювання, що потребує ґрунтовного переосмислення.