Розчленування — робота не для людей зі слабкими нервами.

На відміну від класичного розтину, де все більш-менш на своїх місцях, під час розчленування ми маємо тіло, розібране на "запчастини". Часто — навмисно, аби ускладнити впізнання або приховати сліди вбивства.

Злочинці «креативлять»: одні спалюють м’які тканини, інші розчиняють їх у кислоті чи розкидають фрагменти по різних локаціях. Але людське тіло — надто «балакуче».
Навіть після жорстоких маніпуляцій на кістках, суглобах і тканинах залишаються характерні сліди:

– де працював ніж, а де — пилка
– чи був ще живий постраждалий у момент нанесення
– які інструменти використовували
– і коли все це сталося

Наша задача — зібрати цей зловісний пазл, фрагмент за фрагментом. Визначити прижиттєві й посмертні пошкодження. Встановити знаряддя, механізм і час смерті.

Розчленування як спосіб «замести сліди» — працює хіба що в кіно. У реальному житті СМЕ усе одно докопається до правди. Навіть якщо для цього доведеться скласти людину наново — шматок за шматком.