Раніше мені здавалося, що лайк самому собі — це якось… крінжово.

Опублікувала допис, поставила собі сердечко — і сидиш така, мовби сама собою захоплюєшся 🥰

Я іноді ставила лайк. Але трохи соромилася цього факту.

А потім зловила себе на думці:
а чому, власне, мені має бути соромно підтримати себе першою?

Хіба не я знаю, скільки сенсів, енергії й правди вкладено в ці слова?

Хіба не я маю бути першою, хто вірить у себе — щиро, безумовно, без аплодисментів зовні?

З того моменту мій ритуал простий:
виклала пост — поставила собі лайк.
Не з его. А з поваги до себе. З опори.

І що цікаво — якщо я не можу поставити собі лайк чесно —
значить, щось у цьому контенті не моє. Або не на часі.

Тепер для мене “самолайк” — не про самолюбування.
Це про внутрішню перевірку:
Чи вірю в це? Чи стою я за це?

⸻

А як у вас?
Напишіть чесно в коментарях, як у вас із цим?
Ставите собі лайк — чи ще “соромно”?
Цікаво почути різні позиції 👇