Рахую до трьох, звертаючись до внутрішнього спокою.

Один.
Два.
Три.

Не відгукується.
Не шукається.

Мабуть, заснув в останніх теплих днях. Я б теж так хотіла.

Розчинитися в теплі.
Сховатися в купі листя.
Злитися з дощем.

Люблю весну, літо, початок осені.
Люблю себе в них.

А зиму досі не можу прийняти. Кожен раз здригаючись від холоду. Чи ковзаючись на льоді.

Чомусь не маю звички насолоджуватися снігом, ловити сніжинки. Та й Нового року не дуже чекаю.

Зникаю в купі одягу, шукаючи спокій десь всередині.

Але там... холодно?

Лиш хвилюваня збігаються, підбурюють: "Кидай все, тобі тут нічого шукати".

Але я тримаюсь.

Ніби, не точно.

І чекаю весну. Можливо, з нею відтану я.

І мій спокій, звичайно.