Радість нам ся явила, Діва Сина зродила,
небеса славлять, ангели ся удивляють, пастирі ся поклоняють
Нарожденному!🌠

Цього року Різдвяні свята вкотре проходимо під час війни. Святкові дні більше схожі радше на коротку зупинку, що б озирнутися і згадати, заради чого ми тримаємося.

Ми зустрічаємо цей вечір в різних місцях: хтось удома, хтось у дорозі, хтось на службі, хтось на чергуванні. Є ті, хто не може бути поруч із рідними, і є ті, з ким ми більше не зможемо сісти за стіл. Ця присутність відсутніх — частина нашого сьогодення, і її неможливо ігнорувати.

Різдво не повертає відчуття безпеки. Але воно нагадує про відповідальність — за життя, за близьких, за країну, у якій ми хочемо жити, за культуру, яку хочемо нести. Тож бережімо один одного і той зв’язок, який тримає нас разом — дзвінком, словом, присутністю. Це не великі жести, але саме з них складається відчуття дому — навіть тоді, коли він далеко або тимчасово недосяжний.

Ми зустрічаємо Різдво зі знанням, що життя триває не завдяки святам, а завдяки людям, які беруть на себе відповідальність. За інших. За майбутнє. За країну.

Христос народився ✨
Славімо Його!

📷: Serhii Nuzhnenko