"Слуга з Добромиля" Галини Пагутяк на нашому сенсівському клубі отримав 7,7 балів, нот бед. По суті, зовсім не зайшло тільки трьом людям. Були ті, хто в захваті, і оцінок 10 теж вистачило :)

Як завжди, кілька цитат з клубу:

- Чому авторці дали Шевченківську премію за цю книжку лише після 5 років після її написання?
- Журі весь цей час розбиралося з контекстами.
Цю книжку краще читати, не відриваючись, тоді легше. Це як заходити в холодне озеро. Коли трохи побудеш всередині, стає добре. Але варто вийти на сонце, і вже страшно заходити назад.
Бувають археологи, які викопують якусь круту штуку, і намагаються її подати, оформити, показати з любов'ю, типу дивіться, яке воно класне. Я є такі, які щось круте відкопали, поставили, і такі: "Дивіться. Не розумієте, що це? Мені пофіг". Оце Галина Пагутяк.
В кінці авторка впихнула без мила усі події в 30 сторінок
- Я слуга, я слуга, давай я буду тобі служити!
- Та я ж помер!
- Не важливо!
Контекстів в цій книжці більше, ніж тексту
Не люблю, коли мене тикають носом у мої білі плями в знанні історії. А тут Галина Пагутяк мене ткнула в це носом і добряче повозюкала.
З анотації я очікувала, що там буде сюжет. Але з сюжетом трохи не склалося
А ви помітили, що у нас розмова хаотично стрибає прямо як сюжет Слуги з Добромиля?
Шевчука теж було важко читати, але це було прекрасно важко, а тут це була важка робота
- Треба добре знати історію, щоб це зрозуміти.
- Я добре знаю історію, але це не помагає цій книжці!
Це як ніби я прийшла в п'ятизірковий ресторан і кажу - дайте мені макарони з сиром. Сир був хороший, дорогий, але чи варто було для цього туди йти?
У цій книжці не вистачає головного - любові.

На наступний клуб читаємо "Кассандра курить папіроси" Анни Безпалої - історичний роман сучасної авторки про 1918 рік.

Сенс на Хрещатику, дякую, що пускаєте ♥️