Прийшла до криниці, коли зирк! На цямрині стоїть залізне відро. Подивилась я, — відро Палажчине.

А тут прийшла по воду моя сусіда. «Хто це забув відро?» — питає. «Та хто ж, — кажу, — Палажка! Хіба ж ти не бачиш, що відро неначе погризене зубами. Мабуть, їй не було кого гризти, то, надісь, од злості погризла свої відра. Добре, що не забулась отут коло криниці своєї голови».

Взяла я те відро та й кинула в кропиву: нехай, думаю, Палажка трохи пожалить литки, як буде доставати відро.

(Іван Нечуй-Левицький. «Баба Параска та баба Палажка»)

#Проза
Чайка на крижині