Привіт. Я тут трохи зникла. Ну як трохи - майже на місяць.

Іноді в житті буває така пауза «між главами». Коли ти вже точно не там, але ще й не зовсім тут. От я і була в такому «між».
⠀
Якщо ви підписані на мій Інстаграм, то вже здогадуєтеся, про що йдеться. А якщо ні - ось новина, яку я, чесно, довго не наважувалась вимовити вголос:
я розлучилась.

Без драми. Без битого посуду. Без криків. Просто - все.
⠀
Це рішення визрівало не день і не тиждень. Це не історія про те, як посварились і розбіглись. Це історія про дорослість. Про чесність. Про те, що іноді любов перетворюється на доброту, але вже не тримає, як раніше.
⠀
Ми з Валерою пройшли цей шлях тихо. Без постів. Без галосу. Ми домовились не виносити це в публічність, поки самі не пройдемо та не проживемо. Поки не перестане боліти та прийде ясність.
⠀
І от зараз вона настала.
⠀
Ми залишилися в повазі. Ми залишаємося батьками. Ми вміємо говорити. І це, напевно, найцінніше, що в нас є.
⠀
А я… Я в тій точці, де вже дихається на повні груди. Де слово «розлучення» не лякає. Де я знаю: розлучення - це не поразка. Це просто зміна маршруту. Так буває.
⠀
І я хочу, щоб це було почуто. Бо надто багато жінок живуть у пастці «так має бути». Бо страшно. Бо «а раптом пошкодую». Бо «а що скажуть».
⠀
А я кажу: можна інакше. Можна пройти через все це з ніжністю та любов’ю. До себе. До іншого. До життя.
⠀
Я повернулась. Тут буде багато живого. Багато справжнього. І так, я буду ділитися цим досвідом. Не як жертва, а як доросла жінка, яка обрала себе.

Привідкрию завісу того, що насправді стоїть за словами «ми залишилися в хороших стосунках». Бо там довга робота над собою. І багато сліз. І багато усвідомлень.

Обіймаю кожну.