2024-08-01 12:00:01
#примітка_поза_книжкою
Оповідання «Ніч» Льва Скрипника, яке за словами одного з тогочасних критиків «сповнене вщерть екзотикою міського дна» має цікавий епізод.
«Мало не прожогом біжу по грязюці туди, де, залита вогнями, гуркотить і плеще хвилями людей Катеринославська вулиця.
Тротуари.
Блискучі вітрини.
З «Нової Баварії» рветься на вулицю ридання скрипки — тонке, жалібне. Крізь вікно я бачу музику. Він, мабуть, сліпий, бо лице йому дивно нерухоме — бліде, красиве обличчя, з тьмяним шклом очей. Двері пивної розтуляються, і хтось викидає на тротуар п’яну людину. Людина без кашкета, падає, блює, стогне.
— Мій боже, ой боже мій, боже мій!
І потім починає довго, з п’яним смаком матюкатися. Густа слина тягнеться йому з рота і повзе по шкіряному пальті…
…Ех, великий, але напівзабутий уже Єсенін!. Де ж краса вашої «Москви кабацької»? Де ж краса розпачу і буйного одчаю «таких, как і ви, пропащих?». Хіба в блювотинні та липкій слині й довгих російських матюках.
Чи не помилились ви, оспівуючи цю гидоту, оспівуючи блювотину ніжним жемчугом ваших слів? Мабуть. А в тім — пробачте… Мертвий ви (негоже чіпати мерців)…»
Оповідання написане вже після 1925 року, тобто року смерті Єсєніна, а вулиця Катеринославська, яку згадує автор, в той час вже мала іншу назву: «13 березня 1919 року вулицю Катеринославську перейменували на честь більшовика Якова Свердлова. Сучасна назва – Полтавський Шлях була надана вулиці 27 червня 1995 року.»
А от «Нова Баварія» це не просто паб, а броварня, на честь якої названо цілий район Харкова, і нині від Полтавського шляху до заводу так само рукою подати.
Оповідання «Ніч» Льва Скрипника, яке за словами одного з тогочасних критиків «сповнене вщерть екзотикою міського дна» має цікавий епізод.
«Мало не прожогом біжу по грязюці туди, де, залита вогнями, гуркотить і плеще хвилями людей Катеринославська вулиця.
Тротуари.
Блискучі вітрини.
З «Нової Баварії» рветься на вулицю ридання скрипки — тонке, жалібне. Крізь вікно я бачу музику. Він, мабуть, сліпий, бо лице йому дивно нерухоме — бліде, красиве обличчя, з тьмяним шклом очей. Двері пивної розтуляються, і хтось викидає на тротуар п’яну людину. Людина без кашкета, падає, блює, стогне.
— Мій боже, ой боже мій, боже мій!
І потім починає довго, з п’яним смаком матюкатися. Густа слина тягнеться йому з рота і повзе по шкіряному пальті…
…Ех, великий, але напівзабутий уже Єсенін!. Де ж краса вашої «Москви кабацької»? Де ж краса розпачу і буйного одчаю «таких, как і ви, пропащих?». Хіба в блювотинні та липкій слині й довгих російських матюках.
Чи не помилились ви, оспівуючи цю гидоту, оспівуючи блювотину ніжним жемчугом ваших слів? Мабуть. А в тім — пробачте… Мертвий ви (негоже чіпати мерців)…»
Оповідання написане вже після 1925 року, тобто року смерті Єсєніна, а вулиця Катеринославська, яку згадує автор, в той час вже мала іншу назву: «13 березня 1919 року вулицю Катеринославську перейменували на честь більшовика Якова Свердлова. Сучасна назва – Полтавський Шлях була надана вулиці 27 червня 1995 року.»
А от «Нова Баварія» це не просто паб, а броварня, на честь якої названо цілий район Харкова, і нині від Полтавського шляху до заводу так само рукою подати.