Продовжую відкривати для себе українське кіно дев'яностих. Цього разу на черзі випала "Ніагара" Олександра Візира.

За сюжетом 35-річна натурниця Лариса (Євдокія Германова) живе контрастне столичне життя із купою залицяльників різного віку та типажу. Одного разу в її житті з'являється інтелігент Перестукін (Юрій Євсюков). Власне саме йому головна героїня представляється Ніагарою. Звісно ж, зустріч ця вибиває головну героїню із звичного життя.

В в своїй основі "Ніагара" доволі прогресивне кіно, адже в першу чергу воно показує самотню жінку в середині четвертого десятку, яка живе доволі вільне життя і особливо не воліє, ані сім'ї, а ні дітей. Взагалі в фільмі дуже сильна тема ейджизму, який Ніагара отримує від усіх навколо. Звісно, є тут й інші речі, які для радянського кіно дикістю, як от оголеність, постійне куріння (тут головна героїня ледь не фатальна жінка) або ж розкуті вечірки, втім, це як раз таки характерна ознака фільмів перебудови, до якої "Нігара", вочевидь відноситься.

І, можливо, фільм дійсно б витримав перевірку часом, однак на відміну від інших українських стрічок дев'яностих, де свобода, зокрема творча, відчувається і в задумах, і постановці, "Ніагара" майже не пропонує ні цікавого конфлікту, ні цікавого вирішення, а сама постановка радує лише зрідка, як от в дійсно динамічній сцені танцю в фіналі. Є враження, що "Ніагара" все ще була затиснута радянськими тисками, хоч деякі режисери, як от той же Рашеєв в "Оберігу" чи Кастеллі у "Вперед, за скарбами Гетьмана!" дозволяли собі набагато більше.

Але "Ніагару" складно назвати фільмом поганим, радше стрічкою якій трохи не пощастило із часом створення. Щось подібне можна побачити в американців на злеті часів Кодексу Гейза, коли Новий Голлівуд вже маячив за обрієм, але цікаві ідеї вже просились назовні, але через формальні заборони їх було майже неможливо реалізувати. І от від "Ніагари" віє чимось схожим — фільм вийшов в час, коли совок вже дихав на ладан, але якісь заборони все ще мали свій вплив, при чому тут я маю саме ментальні установки, а не букву закону в прямому сенсі.

Втім, "Ніагара" все ще входить в "корпус фільмів старого Києва" (це я тільки що вигадав) — столиця тут геть красива та не спаплюжена, Бесарабка ще не забудована, мода яскрава та спорадична, а в зелені все ще можна втопати. Тож, якщо маєте бажання зацінити, рекомендую подивитись в ДЦ Онлайн, там як раз фільм в хорошій якості.