Прочитав у Wall Street Journal матеріал про Леоніда Радвінського — українця, який володіє OnlyFans.

Народився в Одесі. Емігрував до Штатів у дитинстві. Програміст.

2018 року купив OnlyFans за копійки, коли платформа ледве дихала.

Він заробив сотні мільйонів доларів на платформі, де творці продають контент напряму фанатам.

Але сама історія не про «дорослий бізнес».

Вона про системне мислення і нетипового підприємця.

Радвінський живе у Майамі, майже не з’являється публічно, не дає інтерв’ю, не веде соцмереж.

Він володіє 100% компанії — без інвесторів, без ради директорів, без «фандрейзингу».

Каже: «Мені не потрібні венчурні гроші, вони псують мислення».

Щодня прокидається о п’ятій ранку, читає книги з філософії, практикує медитацію і фанатіє від ідей про свободу та контроль.
Він буквально одержимий ефективністю.

«Мій ідеальний день — коли я не прийняв жодного рішення, але система все одно працює», — каже він.

У нього сотні працівників по всьому світу, але майже ніякої ієрархії.

Рішення приймають алгоритми і процеси, а не «менеджери з мотивацією».
Радвінський називає це «капіталізмом без лицемірства».

У статті пишуть: британські корпоративні записи показують, що Radvinsky — єдиний власник OnlyFans і зібрав майже $1.3 мільярда дивідендів за п'ять років до березня 2024 року.

Його фраза: «Люди завжди хочуть двох речей — уваги і грошей. OnlyFans просто дав їм інструмент».

Стаття цікава тим, що WSJ подає його не як “випадкового щасливчика”,
а як людину, яка побудувала один із найприбутковіших інтернет-бізнесів у світі, залишаючись повністю поза медійним світом.

Платформа бере 20% з кожної транзакції. Креатори заробили мільярди.

Багато креаторів навіть не знають, хто власник платформи. Вони працюють, заробляють — і їм усе одно, хто стоїть за системою.

І ось це мене реально вразило. Увесь фокус був на тому, щоб платформа працювала. Не на піарі. Не на особистому бренді. Не на виступах.

Що думаєш про таку модель? Бути обличчям бізнесу чи невидимим власником системи — що обираєш?