2024-08-01 12:00:01
Про батьків, які гірші за собаку
Це картина художника Федора Решетникова, яка називається «Знову двійка».
Дитина повернулася додому з поганою оцінкою — інколи так буває.
Знову двійка. Не кінець світу. Не звістка про ракову пухлину. Не втрата кінцівки. Просто — двійка.
А тепер подивіться на обличчя тих, хто його зустрічає вдома.
Як на мене, найбільш людяним на цій картині здається собака.
Адже сестра засуджує
Мати розчаровується
Брат зловтішається
Усі — як судді.
Усі — ніби ніколи не помилялися.
І лише… пес.
Звичайна, безпородна, безсловесна істота.
Радіє.
Махає хвостом.
Летить до нього, як до рідної і дужа важливої людини.
Вона щиро рада, що він просто повернувся додому.
Бо для пса не важливо, що в тебе в щоденнику.
Для пса важливо, що ти — є.
Нерідко так трапляється, що саме собака, а не рідна мати чи брат і сестра, є символом безумовної любові.
Собака, а не рідні люди, демонструє те, що так важливо, коли ти помилився, коли тобі потрібна підтримка.
Собака кидається до тебе, радіє твоїй присутності навіть тоді, коли інші тебе засуджують. Собака любить тебе, а не твої досягнення.
Собака не знецінює.
Собака не карає і не сварить.
Не міряє твою цінність оцінками і перемогами.
Собака не каже:
“Мені соромно за тебе.”
Собака не питає:
“Що скажуть люди?”
Собака — просто поруч.
Бо любить.
Не тому що ти гарно себе поводиш.
А тому що ти — це ти.
Коли дитина відчуває, що її приймають навіть у момент невдачі, у неї формується внутрішній стрижень. Саме це дозволяє їй згодом стати сильною, а не зашореною.
З нею потім можна сісти й поговорити, розібратися, що пішло не так, що варто змінити.
Але лише після того, як ти нагадаєш їй: «Я тебе люблю. Я радий, що ти поряд. Не тому, що ти найкращий. А тому, що ти — мій. І я з тобою завжди».
А ви коли востаннє казали своїй дитині:
“Я радий, що ти є”?
Не за грамоти. Не за оцінки. Не за слухняність.
Просто — за те, що вона є?
Поки ти там читаєш моралі — пес уже облизав дитині душу.
Поки ти роздмухуєш сором — пес дарує безумовну любов
Поки ти вимагаєш — він радіє.
Навчіться у собак цього простого, але величезного вміння — любити безумовно. Навіть коли дитина зробила щось не так.
Особливо тоді, коли дитина зробила щось не так.
І пам’ятайте: найбільше вашої любові й підтримки дитина потребує саме тоді, коли, на ваш погляд, найменше того заслуговує.
____
Сподіваюсь, ви знаєте кому це варто надіслати
Це картина художника Федора Решетникова, яка називається «Знову двійка».
Дитина повернулася додому з поганою оцінкою — інколи так буває.
Знову двійка. Не кінець світу. Не звістка про ракову пухлину. Не втрата кінцівки. Просто — двійка.
А тепер подивіться на обличчя тих, хто його зустрічає вдома.
Як на мене, найбільш людяним на цій картині здається собака.
Адже сестра засуджує
Мати розчаровується
Брат зловтішається
Усі — як судді.
Усі — ніби ніколи не помилялися.
І лише… пес.
Звичайна, безпородна, безсловесна істота.
Радіє.
Махає хвостом.
Летить до нього, як до рідної і дужа важливої людини.
Вона щиро рада, що він просто повернувся додому.
Бо для пса не важливо, що в тебе в щоденнику.
Для пса важливо, що ти — є.
Нерідко так трапляється, що саме собака, а не рідна мати чи брат і сестра, є символом безумовної любові.
Собака, а не рідні люди, демонструє те, що так важливо, коли ти помилився, коли тобі потрібна підтримка.
Собака кидається до тебе, радіє твоїй присутності навіть тоді, коли інші тебе засуджують. Собака любить тебе, а не твої досягнення.
Собака не знецінює.
Собака не карає і не сварить.
Не міряє твою цінність оцінками і перемогами.
Собака не каже:
“Мені соромно за тебе.”
Собака не питає:
“Що скажуть люди?”
Собака — просто поруч.
Бо любить.
Не тому що ти гарно себе поводиш.
А тому що ти — це ти.
Коли дитина відчуває, що її приймають навіть у момент невдачі, у неї формується внутрішній стрижень. Саме це дозволяє їй згодом стати сильною, а не зашореною.
З нею потім можна сісти й поговорити, розібратися, що пішло не так, що варто змінити.
Але лише після того, як ти нагадаєш їй: «Я тебе люблю. Я радий, що ти поряд. Не тому, що ти найкращий. А тому, що ти — мій. І я з тобою завжди».
А ви коли востаннє казали своїй дитині:
“Я радий, що ти є”?
Не за грамоти. Не за оцінки. Не за слухняність.
Просто — за те, що вона є?
Поки ти там читаєш моралі — пес уже облизав дитині душу.
Поки ти роздмухуєш сором — пес дарує безумовну любов
Поки ти вимагаєш — він радіє.
Навчіться у собак цього простого, але величезного вміння — любити безумовно. Навіть коли дитина зробила щось не так.
Особливо тоді, коли дитина зробила щось не так.
І пам’ятайте: найбільше вашої любові й підтримки дитина потребує саме тоді, коли, на ваш погляд, найменше того заслуговує.
____
Сподіваюсь, ви знаєте кому це варто надіслати