💋 Презентація книги «Хочу» Джилліан Андерсон: про фантазії, сором і свободу

Відвідала цю подію на Книжковій країні. Презентація вийшла дуже жвавою, відвертою і місцями — кумедною. Напевно, це перший випадок, коли після презентації мені захотілося мати книжку менше, ніж до неї.

А все тому, що я думала, ця книга написана Джилліан Андерсон. А насправді, це збірка 174 анонімних жіночих фантазій (іноді ну дуже дивних 🤯) з усього світу. Одну з історій, до речі, написала українка. Одну — сама Джилліан. Але які це історії, ми не знаємо.

На презентації обговорювали:

✔️як формуються жіночі уявлення про сексуальність

✔️навіщо фантазувати (і що це абсолютно нормально)

✔️чому покоління, яке виросло на порнографії, втратило здатність мріяти

✔️ і що книжку «Хочу» можна читати не тільки для збудження, а й для самопізнання

Обговорення торкалося і найпровокативніших історій — ⢌⠨⠕ ⡡⠲⠆⡆⡔⢉⠲⠋ ⡐⠒⡒ ⡅⠴⡃⡐⣐⠱ ⡐⣠⠢⣠⡉ ⡄ ⠪⢡⡆⠒⠨⢢⡠⠆ ⠊⢂⠊ ⡒⣁⢒⡔⢅⠌⡐⠙ ⠢⢆ ⣠⠍⢃⣠⡆⢃ ⡉⠌⢒⢈⠸ ⡂⠎⠢⢑⢁⢔⢘⢠⠘ Але головна думка, що звучала не раз:

«Фантазії не мають подобатися — вони мають відкривати. Це безпечний спосіб пізнати себе без страху, без сорому, без осуду».

Говорили також, що у фантазій є психологічні функції:

✔️досліджувати свою сексуальність

✔️підтримувати збудження

✔️відчути контроль і безпеку

✔️побути будь-ким і де завгодно — без наслідків у реальності

Як читати книгу

Спікери радили:

“Не читайте її залпом. Це як спеції — ними варто смакувати. Вибирайте історії поступово, дайте їм відлежатися у вас”.

А ще ця книга не лише для жінок. Але є нюанс.

“Чоловікам її варто читати — але поруч із жінкою, щоб не перекручувати сенси. Бо інакше можна подумати, що всі жінки мріють про одне й те саме. А це зовсім не так”.

«Хочу» — не просто збірка еротичних листів. Це дослідження жіночих бажань і культурних контекстів.

Подія була цікавою, але після почутого я не впевнена, що хочу досліджувати чужі бажання 😸

А ще все пішли додому з маленьким рожевим сувеніром. Покажу в коментарях ☺️

Книготерапія 📗Підписатись