Почав читати книгу Юри Самусенко "Українське кіно незалежності" і відкривається вона фільмом "Оберіг" Миколи Рашеєва, про який шукав привід написати, і думаю, що це як раз він.

Я подивився "Оберіг" влітку 2021 року, коли в Довженко-центрі відбулась презентації книги режисера разом із показом фільму. Тоді вперше і востаннє бачив і слухав режисера наживо. Після перегляду ми з другом довго обговорювали і сам фільм, і те що таким чином нам своєрідним чином доторнулись до минулого, і через фігуру Рашеєва познайомились зовсім з іншою епохою, яку не встигли застати (ми обидва народились після створення стрічки). Але після такої події наче вдалось створити зв'язок, віднайти маленьку ланку в ланцюжку, що скріплює одне покоління з іншим. Через декілька місяців в жовтні 2021 року Рашеєва не стало, і всі ті розмови в генделі біля озера в Голосіївському лісу набули ще більшого сенсу, наче ми щось вже відчували в повітрі.

А говорили ми тоді багато про що, зокрема про те, що "Оберіг" насправді кіно по-справжньому страшне. Мова зовсім не про лякалки та джампскейри голівудських горорів, а саме про первинний страх перед невідомим, перед надприроднім. І "Оберіг" це дуже рідкий приклад фільму, якому вдається показати той самий первісний жах, що відчуває людина при зустрічі з надприроднім.

Події ж стрічки буквально відбуваються в часи зламу - розвалюється совок, і Україна виривається з його кривавих лап. Це історія про те, коли помирає штучний пролетарський міф, і настає час для відродження міфу класичного, страшного і первісного.

При цьому "Оберіг" - рідкісний приклад не тільки українського кіно, а й кіно взагалі, яке залишає після перегляду ледь не фізичний відбиток - написати щось тоді після перегляду не вийшло ні в мене, ні в мого друга, і відчувалось так, що воно і не потрібно. Бо "Оберіг" фільм, який не хочеться розбирати не тому, що там немає чого розбирати. Ні, це фільм, який не хочеться розбирати через його темну природу. Це кіно наче проклята хата в селі, яку місцеві оминають боком, та розповідають моторошні історії про неї. Втім, хто ж не любить послухати час від часу послухати такі історії, чи хоча б здалеку подивитсь на шось дійсно страшне? Сам "Оберіг" подивитись можна в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру.

Наостанок хочеться сказати, що "Оберіг" міг би залишитись лише в пам'яті кількох синефілів та кінокритиків, що встигли подивитись його в дев'яностих. Однак зараз він живе другим життям, і залишається важливою ланкою в цьому ланцюжку, який ми всі намагаємось зберегти, віднайти та будувати далі, що не може не радувати.