2025-12-08 12:03:11
📖 «Пісня Вовка»
✍🏻 Т. Дж. Клюн
Оповідачем тут виступає Окс . Він не герой, не обраний, і в цілому не улюбленець долі. В той же час він простий, твердий і впертий одинак. І саме тому все в середині нього стискається, коли по сусідству переїздить велика і дружня сімʼя Беннетів.
Його життя ділиться на «до» і «після».
«До» — самотність, тінь батька, який пішов перед цим добряче наговоривши дурні.
А «після» — Джо Беннет. Хлопчик-вогник, котрий травмований не менше, але якимось дивом здається найсвітлішою людиною в світі. І от цей звʼязок, який утворюється між ними, це найтепліше і найправдоподібніше, що я читала за останній час, не дивлячись на «особливість» Джо.
А потім смерть. Травма. Втеча. Порожнеча. І тут я просто поламалась .
Той момент, коли Джо зникає на стільки в мені перегувся з моментами із власного життя, що я вагалась між бажанням викинути цю книгу або заховати від всіх, щоб ніхто більше не читав таке особисте і болюче, бо воно моє.
По цій історії зрозуміло, що Клюн дуже добре знає, як болить втрата. Що найгіршим є не момент «удару», а довгий післясмак, який їсть зсередини повільно. І коли Джо повертається, на хвилинку розраховувала на якийсь хеппі енд серед книги. Але…але. Це вже зовсім інші люди. Більш дорослі, і ще більше пошматовані.
І, знову ж, як би боляче це не було, та Клюн змальовує не оцю лікуючи любов, а радше більш правдиву, обережну.
Яка є лише опорою. Та обом доведеться прикласти зусиль.
Окс вчиться приймати себе, а не бути тим, ким йому раніше навʼязували.
Джо вчиться не тікати від болю, а проходити крізь нього.
І ще. Я думаю , що магія в цій книзі не заради фентезійного складової . Вовки, зграя, трансформація наче метафора того, як іноді треба змінити форму, щоб вижити. Щоб стати собою. Щоб знайти своє місце.
«Пісня Вовка»— це книга про сім’ю, яку вибирають.
Про травми, які не доведеться нести.
Про голос, який чуєш десь всередині.
Про те, як дві зламані душі знаходять «дім» один в одному.
Перша прочитана мною книга Клюна. Він попадає «на поличку» моїх «комфортних» авторів. Друга частина циклу в мене вже є, невдовзі читатиму. Як і все, що видадуть з доробку автора
Видавництво Букшеф 🌟
✍🏻 Т. Дж. Клюн
Оповідачем тут виступає Окс . Він не герой, не обраний, і в цілому не улюбленець долі. В той же час він простий, твердий і впертий одинак. І саме тому все в середині нього стискається, коли по сусідству переїздить велика і дружня сімʼя Беннетів.
Його життя ділиться на «до» і «після».
«До» — самотність, тінь батька, який пішов перед цим добряче наговоривши дурні.
А «після» — Джо Беннет. Хлопчик-вогник, котрий травмований не менше, але якимось дивом здається найсвітлішою людиною в світі. І от цей звʼязок, який утворюється між ними, це найтепліше і найправдоподібніше, що я читала за останній час, не дивлячись на «особливість» Джо.
А потім смерть. Травма. Втеча. Порожнеча. І тут я просто поламалась .
Той момент, коли Джо зникає на стільки в мені перегувся з моментами із власного життя, що я вагалась між бажанням викинути цю книгу або заховати від всіх, щоб ніхто більше не читав таке особисте і болюче, бо воно моє.
По цій історії зрозуміло, що Клюн дуже добре знає, як болить втрата. Що найгіршим є не момент «удару», а довгий післясмак, який їсть зсередини повільно. І коли Джо повертається, на хвилинку розраховувала на якийсь хеппі енд серед книги. Але…але. Це вже зовсім інші люди. Більш дорослі, і ще більше пошматовані.
І, знову ж, як би боляче це не було, та Клюн змальовує не оцю лікуючи любов, а радше більш правдиву, обережну.
Яка є лише опорою. Та обом доведеться прикласти зусиль.
Окс вчиться приймати себе, а не бути тим, ким йому раніше навʼязували.
Джо вчиться не тікати від болю, а проходити крізь нього.
І ще. Я думаю , що магія в цій книзі не заради фентезійного складової . Вовки, зграя, трансформація наче метафора того, як іноді треба змінити форму, щоб вижити. Щоб стати собою. Щоб знайти своє місце.
«Пісня Вовка»— це книга про сім’ю, яку вибирають.
Про травми, які не доведеться нести.
Про голос, який чуєш десь всередині.
Про те, як дві зламані душі знаходять «дім» один в одному.
Перша прочитана мною книга Клюна. Він попадає «на поличку» моїх «комфортних» авторів. Друга частина циклу в мене вже є, невдовзі читатиму. Як і все, що видадуть з доробку автора
Видавництво Букшеф 🌟