2025-10-06 04:02:07
ПЕРШИЙ КОМЕРЦІЙНО УСПІШНИЙ БПЛА
У 1930-х роках і Британія, і США зацікавилися ідеєю безпілотних літаків для тренувань військових. Одним із піонерів став Реджинальд Лі Денні — актор, пілот і ветеран Першої світової, який у Голлівуді відкрив бізнес із виробництва радіокерованих авіамоделей. Його хобі швидко переросло в справу, що привернула увагу армії США: замість дорогих і небезпечних буксированих мішеней військові отримали компактні дрони-цілі. У 1939–1940 роках модифіковані моделі Денні («RP-2», «RP-4», а згодом серійний «OQ-2») стали першими американськими військовими безпілотниками, заклавши основу розвитку цієї техніки.
«RP-4» зробив справжню революцію й став першим комерційно успішним військовим БпЛА серійного виробництва. Щоб відокремити mil-spec продукцію від хобійної, Реджинальд створив окреме підприємство «Radioplane», яке й займалося розробкою та виробництвом усього сімейства літаків «RP» протягом Другої світової війни.
Що ж цей літак із себе уявляв? Це високооплан, побудований за класичною аеродинамічною схемою з Т-подібним хвостовим оперенням. Він мав розмах крила 3,7 м і максимальну злітну вагу 47 кг. Як ГМГ(гвинтно-моторна група) «OQ-2» використовував двоциліндровий бензиновий двигун потужністю 6 к.с., який приводив у рух співісний повітряний гвинт. Зліт здійснювався з катапульти, а якщо мішень не була знищена, для приземлення застосовувався 7-метровий парашут. Колісним шасі були оснащені лише перші партії літаків для армії; флотська модифікація з самого початку випускалася без нього. Крейсерська швидкість становила близько 100 км/год, повного бака пального вистачало на годину польоту. Дальність керованого польоту не перевищувала 15 км, але для 1940-х років це був справжній прорив у радіоіндустрії.
Обладнання дистанційного керування заслуговує на окрему увагу. Воно виглядало не як звичний для нас пульт зі стіками, а як старий дисковий телефон. Оператор буквально «телефонував» на літак і за допомогою двотонального аналогового сигналу передавав на автопілот набір команд. Пізніше компанія «Benix Aviation» розробила більш інтуїтивну систему керування з джойстиком для безпосереднього контролю механізації, яку зовнішні пілоти сприйняли з великим ентузіазмом.
За період Другої світової війни було побудовано близько 15 000 літаків, включно з модифікаціями «OQ-3» та «OQ-14», що отримали низку модернізацій і покращені ТТХ, але все ще залишалися спорідненими з оригінальним «RP-4».
Реджинальд Денні та його компанія «Radioplane» остаточно зробили БпЛА невід’ємним елементом на будь-якому театрі бойових дій. І роль радіокерованих авіамоделей у кожній наступній війні лише зростала — що ми можемо спостерігати й сьогодні.
🫡Друг СИБІРЯК
У 1930-х роках і Британія, і США зацікавилися ідеєю безпілотних літаків для тренувань військових. Одним із піонерів став Реджинальд Лі Денні — актор, пілот і ветеран Першої світової, який у Голлівуді відкрив бізнес із виробництва радіокерованих авіамоделей. Його хобі швидко переросло в справу, що привернула увагу армії США: замість дорогих і небезпечних буксированих мішеней військові отримали компактні дрони-цілі. У 1939–1940 роках модифіковані моделі Денні («RP-2», «RP-4», а згодом серійний «OQ-2») стали першими американськими військовими безпілотниками, заклавши основу розвитку цієї техніки.
«RP-4» зробив справжню революцію й став першим комерційно успішним військовим БпЛА серійного виробництва. Щоб відокремити mil-spec продукцію від хобійної, Реджинальд створив окреме підприємство «Radioplane», яке й займалося розробкою та виробництвом усього сімейства літаків «RP» протягом Другої світової війни.
Що ж цей літак із себе уявляв? Це високооплан, побудований за класичною аеродинамічною схемою з Т-подібним хвостовим оперенням. Він мав розмах крила 3,7 м і максимальну злітну вагу 47 кг. Як ГМГ(гвинтно-моторна група) «OQ-2» використовував двоциліндровий бензиновий двигун потужністю 6 к.с., який приводив у рух співісний повітряний гвинт. Зліт здійснювався з катапульти, а якщо мішень не була знищена, для приземлення застосовувався 7-метровий парашут. Колісним шасі були оснащені лише перші партії літаків для армії; флотська модифікація з самого початку випускалася без нього. Крейсерська швидкість становила близько 100 км/год, повного бака пального вистачало на годину польоту. Дальність керованого польоту не перевищувала 15 км, але для 1940-х років це був справжній прорив у радіоіндустрії.
Обладнання дистанційного керування заслуговує на окрему увагу. Воно виглядало не як звичний для нас пульт зі стіками, а як старий дисковий телефон. Оператор буквально «телефонував» на літак і за допомогою двотонального аналогового сигналу передавав на автопілот набір команд. Пізніше компанія «Benix Aviation» розробила більш інтуїтивну систему керування з джойстиком для безпосереднього контролю механізації, яку зовнішні пілоти сприйняли з великим ентузіазмом.
За період Другої світової війни було побудовано близько 15 000 літаків, включно з модифікаціями «OQ-3» та «OQ-14», що отримали низку модернізацій і покращені ТТХ, але все ще залишалися спорідненими з оригінальним «RP-4».
Реджинальд Денні та його компанія «Radioplane» остаточно зробили БпЛА невід’ємним елементом на будь-якому театрі бойових дій. І роль радіокерованих авіамоделей у кожній наступній війні лише зростала — що ми можемо спостерігати й сьогодні.
🫡Друг СИБІРЯК