Перфекціонізм чи прокрастинація? А може, обидва одразу?

На перший погляд, це здається протилежними речами. Але насправді — це дві сторони однієї медалі: страху помилитися та жорсткої самокритики.

🔍 Як це виглядає у повсякденності викладача?
🔹Ставите собі надвисокі стандарти щодо підготовки занять або перевірки робіт.
🔹Боїтеся, що не зробите «достатньо добре».
🔹Відтягуєте завдання до останнього моменту — щоб не стикатися з цим тиском.
🔹А потім — стрес, нічна робота, емоційне вигорання…

📌 Що допомагає:
— Дозволити собі робити неідеально. Навіть «достатньо добре» — це вже прогрес.
— Розбивати завдання на дрібні кроки. Лекція — це не гора, її можна пройти частинами.
— Техніка таймбоксингу: виділіть 30 хвилин, працюйте тільки в цей час — і зупиніться.
— Прислухайтеся до себе. Ви — не робот. Емоції — сигнал, а не слабкість.

🧭 Наостанок:
І перфекціонізм, і прокрастинація часто виникають не тому, що ви "неорганізовані" чи "надто вимогливі", а тому, що вам справді важлива ваша робота. Це реакція людини, яка хоче робити якісно, але водночас відчуває втому, тиск чи невпевненість.

У складні періоди варто не тільки планувати, а й зупинятись: перепитати себе «Що я зараз відчуваю?» і «Що мені допоможе зробити хоча б один крок?»

Бо ефективність — це не про ідеальність, а про стійкість і турботу до себе в процесі🙌🏻