Пеґґі Ґуґґенгайм була жінкою шалених пристрастей, а їх вона мала три: гроші, чоловіки і сучасне мистецтво. Ця суміш і спонукала її у 22 роки змінити тихе передмістя консервативного Нью-Йорка на метушливий центр богемного Парижа.

Там вона запізнала паризьких авангардистів і до нестями закохалася в їхні роботи. За декілька років Пеґґі перебралася в Лондон і почала інвестувати кошти зі свого чималого спадку в сучасне англійське та французьке мистецтво. Вона хотіла, щоб її сприймали серйозно, тому придумала дещо інше. А що як заснувати в Лондоні музей сучасного мистецтва - конкурента Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку, що зажив величезної популярності від дня відкриття в листопаді 1929 року і не втратив її за 10 років по тому?

Щойно Ґуґґенгайм взялася за втілення свого проекту, як неочікувано втрутився потужний зовнішній фактор: гітлерівські танки загуркотіли дорогами Європи - знову почалася війна. Вона махнула рукою на свої плани, покинула Лондон, а з нею місто покинула й ідея музею сучасного мистецтва, втілення якої довелося чекати 61 рік (мрія Пеґґі втілилася на початку нового тисячоліття у "Тейт Модерн").

Натомість, поки нацистська навала сунула на схід, Пеґґі загарбала Париж. Опинившись у штаб-квартирі сучасного мистецтва, вона витягла з сумочки чекову книжку та заповзялася наполегливо працювати за списком творів і митців, який склали Дюшан і Рід. "Кожного дня - по картині", - її тогочасна мантра. Паризькі художники й арт-дилери або пакувалися від'їжджати, або зачиняли крамниці, тож не стямилися від щастя хоч щось продати заможній американці (крім Пікассо, який її різко вичитав і виставив за двері).

Текст з книги "Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі", Вілл Ґомперц

З днем народження, Пеґґі!

〰️ Муза&Селінджер