Павло Гудімов — про прогулянку Житнім ринком та спадщину модернізму:

«Я народився в родині архітекторів. Мій дід був головним архітектором Львівської залізниці, модерністом. Йому не пощастило народитися в радянський період — але в нього не було інших варіантів.

Я переконаний: ті, хто створював сучасну архітектуру, культуру, мистецтво в умовах радянської системи, заслуговують на памʼять і повагу. Це була форма внутрішньої еміграції, спосіб опору, який водночас дав можливість реалізуватися цілому поколінню.

Сьогодні довкола події Ельміри Еттінгер розкручується певний хейт і такий термін, який, на мою думку, окрім популізму і неглибини не несе — «совкодроч*ри».

Я вважаю, що працюючи з незручною спадщиною, ми показуємо саме культуру опору — ту, що формувалась у колах шістдесятників, художників, архітекторів, музикантів. Ігнорувати це — неможливо. Варто памʼятати про таких постатей, як Віктор Зарецький і його чудова дружина Алла Горська, авторка «Боривітру». Так, вони творили в межах соціалістичної стилістики, але це не привід знецінювати їхню працю чи ціле покоління.

Тому звинувачення на адресу нашої діяльності — через те, що ми говоримо і про спадщину радянського періоду України, — вважаю недоречними. Це слабка позиція, яка не пропонує рішень.

І ще одне: щодо репутації наших лекторів. Ми намагаємося, аби вона була бездоганною. Так, у когось могли бути гріхи молодості — але хто без гріха? У складний час не варто займатися «полюванням на відьом». Нам потрібно згуртовуватися й підтримувати одне одного — особливо всередині творчих спільнот.

Дякую всім за розуміння.
— @gudimovpavlo