2025-09-12 18:15:06
От люблю я, коли вдається поєднати текст (зокрема репортерський) з влучною ілюстрацією. Це робить «занурення» в час і місце повнішим, глибшим, з відчуттям атмосфери. Чеський письменник, журналіст Станіслав Костка Нейман у 1933 році мандрував Закарпатям. Свої враження від подорожей по Підкарпатській Русі описав у книжці «Чехословацький шлях. Щоденник подорожі Республікою з 28 квітня по 28 жовтня 1933 року».
Це фото – листівка 1930-х років з мого архіву, із зображенням частини села Майдан з хатами євреїв. А так згаданий мандрівник описав короткий візит у це село, що на Міжгірщині (колись Воловській, а нині Міжгірській Верховині). Звісно, це суб’єктивний текст, до якого можна придиратися, але, думаю, заслуговує на увагу:
«28 липня, вечір.
Учора після шостої години ранку ми вирушили дорогою, яка з Волової веде на північ – на Сойми й Майдан, а потім на північний схід – на Верхню Бистру й Торун. Це добра дорога, що нею їздить той убогий поштовий автобус. Ми, однак, ішли пішки, бо я хотів трохи глибше пізнати цей верховинський край з його русинсько-єврейськими та єврейсько-русинськими громадами. Уздовж річки Ріки та її кам’янистих русел, між невисокими горами над дрібними полями, луками, пасовищами й бідними хатами, це була дорога досить непримітна; на луках, які вже поволі косили, літня флора не давала нічого нового, полохливий русинський люд, пригнічений бідністю, в чиєму строї тут переважає поблякла біла або біла й чорна барва, вже не справляє враження квітників і не приковує погляду, як люд у краях гуцульських. Діти в самих сорочках, замурзані, своїм тілом і виразом здебільшого свідчать про велику нужду, тут також серед Бойків мало привабливих людей. У цьому відношенні євреї мають справи значно краще, і серед їхніх дітей знайдеш гарні типи – чисто, хоч здебільшого бідно вбрані. У Майдані, де перевага євреїв здається перехожому повною, хоча їх тут, кажуть, лише 30%, ми фотографували державну школу, що займає половину дерев’яної хати, в другій половині якої Натан Фікслер має торгівлю худобою.
Майдан у долині потоку Голятинки, – бідне, вивітрене, сіре дерев’яне гніздо, верховинське типове й сумне. Після тих 11 км з Волової ми посиділи пів години в порожній кімнаті єврейського заїзду за склянкою пляшкового пива. День уже ставав спекотним».
Про тревел-блогера 1930-х – Станіслава Костку Неймана – читайте у моїй статті.
➡️Стаття ⬅️
Пост з 📱 Mykhailo Markovych
Це фото – листівка 1930-х років з мого архіву, із зображенням частини села Майдан з хатами євреїв. А так згаданий мандрівник описав короткий візит у це село, що на Міжгірщині (колись Воловській, а нині Міжгірській Верховині). Звісно, це суб’єктивний текст, до якого можна придиратися, але, думаю, заслуговує на увагу:
«28 липня, вечір.
Учора після шостої години ранку ми вирушили дорогою, яка з Волової веде на північ – на Сойми й Майдан, а потім на північний схід – на Верхню Бистру й Торун. Це добра дорога, що нею їздить той убогий поштовий автобус. Ми, однак, ішли пішки, бо я хотів трохи глибше пізнати цей верховинський край з його русинсько-єврейськими та єврейсько-русинськими громадами. Уздовж річки Ріки та її кам’янистих русел, між невисокими горами над дрібними полями, луками, пасовищами й бідними хатами, це була дорога досить непримітна; на луках, які вже поволі косили, літня флора не давала нічого нового, полохливий русинський люд, пригнічений бідністю, в чиєму строї тут переважає поблякла біла або біла й чорна барва, вже не справляє враження квітників і не приковує погляду, як люд у краях гуцульських. Діти в самих сорочках, замурзані, своїм тілом і виразом здебільшого свідчать про велику нужду, тут також серед Бойків мало привабливих людей. У цьому відношенні євреї мають справи значно краще, і серед їхніх дітей знайдеш гарні типи – чисто, хоч здебільшого бідно вбрані. У Майдані, де перевага євреїв здається перехожому повною, хоча їх тут, кажуть, лише 30%, ми фотографували державну школу, що займає половину дерев’яної хати, в другій половині якої Натан Фікслер має торгівлю худобою.
Майдан у долині потоку Голятинки, – бідне, вивітрене, сіре дерев’яне гніздо, верховинське типове й сумне. Після тих 11 км з Волової ми посиділи пів години в порожній кімнаті єврейського заїзду за склянкою пляшкового пива. День уже ставав спекотним».
Про тревел-блогера 1930-х – Станіслава Костку Неймана – читайте у моїй статті.
➡️Стаття ⬅️
Пост з 📱 Mykhailo Markovych