Останній тиждень літа 2025☀️

Як я і казав - лежу в лікарні🏥, лікування йде складніше через те, що запустив себе. Але чи не в перше я стикнувся з думкою💭 - ну скільки ми живемо взагалі. 📊В середньому нехай десь років 70, а зараз війна й взагалі не знаєш скільки тобі відміряно. А тепер замислиться, що таке 70 років🤔 - це сімдесят зим❄️, сімдесят весен🌸 й насправді це зовмім небагато, а скільки сезонів вже пройшло, а скільки залишилось... Й головне, а чи багато запам'яталось з тієї рутини, яка вже прожита.

📝Мені чомусь згадались слова Надійки Гербіш з її "Теплих історій до кави":

Люди читають у метро електронні книжки📚. Спілкуються з рідними телефоном📞. Їдять вулично‑фабричну випічку🥨. Шкідливу, звісно. Але коли вони лягають у лікарню з гастритами, то, може, вперше, мають час на… життя✨. Коли можна приймати не‑електронних і не‑телефонних відвідувачів🤗, читати паперові книжки й пити заварений зі справжньої шипшини чай🫖.

Зараз випав час замислитися, зробити паузу й просто подивитися навкруги👀. Звичайно, я не залишаю роботу, але просто зрозумійте✍️ - повз скількох речей ми кожен день проходимо мимо й навіть не звертаємо на них уваги🤷. А це зовсім не правильно, ми не створені виключно для побуту, роботи та клопотів. Так пройде все життя й ми навіть не зможемо згадати якісь звичайні речі, які оточували нас постійно й, напевно, були теж важливі⚠️.

Я ось тільки зараз подивився й зрозумів, що це перша така моя серйозна пауза за 2025 рік. Й на скільки речей я просто не звертав увагу, що бачив за цій рік. Зараз просто поділюсь власними фотками🤳 й нехай це надихне бачити ту просту, звичайну красу, що з нами поруч☺️.

Ільченко І Власна справа 💰