Останнім часом бачу, як міняється канонічний образ істоти Франкенштайна. В моєму дитинстві це був високочолий дядько з шурупами у шиї. Часто зелений. І таким він був в кіно, мультфільмах, на обкладинках книг. Всюди.

Зараз же, особливо після екранізації Ґільєрмо дель Торо, його зображують як Тарзана-зомбі у хутрі.

Для прикладу: ілюстрація з прийдешнього видання "Nebo" і обкладинка з прийдешнього видання "Атени". Західні обкладинки теж уже є в такому стилі.

І я от подумала, чи не потребують старі типажі нового прочитання для нових поколінь? Більш сучасного, ближчого, привабливішого? Раніше це вже торкнулося Дракули і Привида Опери, що починали свій шлях в масовій культурі зі зморщених чоловіків.

З іншого боку, зараз йде тренд на співпереживання лиходіям, подачу історії з їхнього боку. Але чи не втратять через це сюжети свій основний посил? За Франкенштайном цікаво спостерігати, бо зміни відбуваються, мов за клацанням пальців.

Мені тут є щось від дарк романів, де монстр викликає симпатію, яку не мав би.