📖 «Останні дні»
✍🏻 Адам Невілл

Це горор про секту. Про те, як старі страхи не вмирають, якщо їх хтось продовжує «годувати».

Головний герой, Кайл Фрімен, документаліст із кар’єрою, яка давно просіла, бере замовлення зняти фільм про культ під назвою «Храм Останніх Днів», що колись очолювала харизматична і стрьомно магнетична Сестра Кетрін. І Кайл погоджується, бо йому потрібні, о як по-людськи, гроші. От і вся мотивація, власне, реалістичніше не придумаєш.

Те, що мене найбільше вразило, це те, як Невілл показує жах як своєрідну інфекцію.Те, що переходить від людини до людини, через історії, пам’ять і віру.
Кайл починає як скептик — твердий, цинічний, із чіткою ціллю просто урвати бабла.
Та кожне інтерв’ю, з колишніми учасниками культу, робить «тріщину» в його внутрішніх кордонах.

Культ у Невілла про бажання зникнути, від самого себе.

Кетрін набирала людей, які не знали, хто вони є без інших, шукали сенси, бо власне життя розвалювалося,хотіли перетворити біль на данину заради цілі.

Я, на правду, дуже люблю історії про секти/культи. Бо найстрашніше в тих не ритуали, а те, що ці люди добровільно відмовляються, зазвичай, від індивідуальності і самі від себе, бо свобода без визначеності лякає їх більше, ніж смерть.

Кайл починає як професіонал з втомленим мозком і фінансовими проблемами: провалені проєкти,страх нікому не бути потрібним, відчуття, що він живе “останнім днем”, але не так, як мріяв. І знову ж, це дуже життєво, абсолютна реальність великої частини людей.

І впродовж читання я вловила, що в якийсь момент вже не Кайл керує сюжетом про секту, а навпаки, він занурюється в історію культу, секта вже полює на нього, бо він ідеально вразливий.

Невілл кайфово робить страх липким і тихим . Тіні і образи в стінах, які дивно «поводяться», звуки, які виникають нізвідки і лякають до кісток. В кожній новій локації у Кайла відчуття, що простір спостерігає. Що вони з його другом-оператором не самі. Коротше кажучи — атмосфера просто неймовірно прописана.

Закінчення дещо «відкрите». Злегка дає посил, що вся суть секти в поширенні, в тому, як це не обривається, поки є хоч одна людина, яка готова слухати.
І Кайл виходить, фактично, як носій цих знань. І нам лишають це, щоб далі ми могли додумати самі.

Я б радила цю книгу тим, хто, по-перше, як і я любить читати історії сект. Кого цікавить поступове розчинення особистості в них. Про психологію культів. Про те, як люди добровільно лізуть туди у пошуках простих відповідей.

Ця книга сподобалась мені більше навіть ніж «Ритуал», хоч вони і мають дещо спільне. І я точно читатиму все, що у нас видадуть з доробку Невілла.

Видавництво Богдан 🌟