Ось вам ще й мій переспів Вессобрунської молитви.
Чув я від мудрих поважних старійшин,
що землі не було, ані небо найвище,
ні дерев не було, ані гір не було,
і зірок не було, і світила також не було,
ані місяць не сяяв, і моря також не було.

Як нічого іще не було, ані краю й кінця,
Всемогутнього в висі було лише видно Творця,
Милосердний до люду, і з Ним Його військо було —
добрі духи святі. І Бог поміж ними.

Всемогутній Творцю, Ти небо і землю створив,
і ти людям багато добра подарив:
подаруй і мені волю й силу, і розум, і мудрість, аби
я встояв із дияволом у боротьбі, —
дай Ти й зло для мого пізнання,
щоби волі Твоїй підкорявсь я щодня.
Дослідники звертають увагу на плавний перехід у цій пісні від язичницького сприйняття (гармонійна приналежність до ландшафту і опис суто поганського бачення світотворення) до християнської діалектики (добро і зло, диявол і Бог), які не вступають у конфронтацію.
Зверніть увагу на схожість із еддичним текстом Пророцтво Вьольви, яка, однак, є ще текстом суто язичницької доби.