Один з найбільших життєвих парадоксів полягає в тому, що розвиток самосвідомості посилює тривогу. Злиття розсіює тривогу найрадикальнішим чином - знищуючи самосвідомість. Людина, яка закохується і переживає блаженний стан єдності з коханою, не рефлексує, оскільки її самотнє "Я", що сумнівається, породжуючи страх ізоляції, розчиняється в «ми». Таким чином, людина позбавляється від тривоги, втрачаючи саму себе.
Ірвін Ялом

✅У цьому твердженні Ірвін Ялом торкається фундаментального екзистенційного парадоксу:
що більше людина усвідомлює себе, то гостріше вона переживає власну окремість — а разом із нею й екзистенційну тривогу.

🧩1. Самосвідомість як джерело тривоги.
Самосвідомість не лише відкриває внутрішній світ, а й висвітлює нездоланні межі людського існування: самотність, свободу та відповідальність. Коли “Я” стає чіткішим, воно невідворотно зустрічається з фактом свого відокремлення від інших.
Звідси тривога — не патологія, а побічний продукт зрілості й ясності.

🧩2. Злиття як спокуса втечі.
Ялом описує феномен злиття (fusion) — психологічного стану, у якому межі між «я» і «іншим» тимчасово зникають.
Закоханість у Ялома тут — яскравий приклад: людина входить у стан “ми”, де зникає внутрішній діалог, сумнів і самотність.

🧩3. Екзистенційна ціна єдності.
У тексті Ялом проводить думку, що втеча від самосвідомості через злиття — це редукція себе, регресія до стану симбіотичної безпеки.
Він не заперечує цінність любові, але попереджає:
справжня близькість можлива тільки між двома окремими «Я», а не там, де «Я» зникає.

🧩4. Екзистенційний висновок.
Ялом веде нас до думки, що жити — означає навчитися витримувати тривогу власної окремості, не тікаючи в розчинення, залежність чи симбіоз.
Зріла любов, партнерство та близькість можливі лише там, де кожен бере на себе відповідальність за своє окреме існування і привносить себе у відносини — не скасовуючи себе.