📖 «Обитель помаранчевого дерева»
✍🏻 Саманта Шеннон

Буде лонгрід.

Отже, це — велике, повільне, дуже ґрунтовне фентезі, яке навряд сподобається прям з перших сторінок, адже вводить нас у сюжет повільно. І мені це страшенно сподобалось. Та і не новина, що я обожнюю деталі і довге «розгойдування». Це книжка, що вимагає уваги, терпіння і готовності зануритись в її світі, просто пробігтися сюжетом теж, напевно, можна, але навряд щось тоді буде зрозуміло.

Сюжет тут багатошаровий і розкиданий між кількома персонажами та культурами. Західний світ боїться драконів і вважає їх злом, Східний — шанує як божественних істот. У центрі — давня загроза, що колись вже майже знищила світ і тепер починає прокидатися знову. І вся історія повільно, але впевнено рухається до моменту, коли старі міфи перестають бути казками. Ну і традиційно, де мова про народи і культура, там і брудна політика.

Мені дуже зайшло, як авторка працює з персонажами. Сабран — королева, на яку тисне не тільки влада, а й необхідність народити спадкоємицю заради виживання держави. Вона не ідеалізована, абсолютно жива людина з тривогами, страхами і відповідальністю, що давить на неї. Ід Дарʼян — жінка, яка приховує свою справжню роль, балансує між обов’язком і почуттями, між вірою і сумнівами. Тані — молода дівчина зі Сходу, яка мріє про драконів і поступово вчиться, що мрія може мати ціну, яку не завжди хочеться платити. Жоден з цих персонажів не виглядає картонним — у кожного є свій внутрішній конфлікт, ну і зовнішні перепони.

Окремо хочу сказати про світ. Він величезний і дуже добре продуманий: релігії, легенди, історичні травми, ставлення до магії й драконів — усе це основа конфлікту. Тут видно, як минуле формує теперішнє, як страх і віра передаються поколіннями і стають причиною ворожнечі. Дракони тут , я думаю, радше символ того, як різні культури можуть дивитися на одне й те саме абсолютно протилежно. Тобто не фентезійні створіння, які вплетені в сюжет заради фентезійного складової. В якийсь момент я провела паралелі з сучасними релігіями. Є щось схоже.

Книга велика і читається повільно. Тут багато імен, подій, політичних моментів. Та саме ця повільність дає відчуття реального світу. Коли історія починає сходитися, стає зрозуміло, навіщо потрібні були всі ці деталі. От це важливий момент. Щоб всі «фішки» зібрались в одну картину, і Шеннон це вдалось.

Для мене «Обитель помаранчевого дерева» — це епічне фентезі з сильним акцентом на жіночих персонажах, на виборі, відповідальності й ціні влади. Це книга про те, як міфи керують людьми, як страх може бути спадковим, і як складно, але необхідно дивитися на світ ширше, ніж дозволяє власна культура.

Я дуже рада, що прочитала цю книжку. Дуже-дуже сподобалась за масштаб, за продуманість, за персонажів і за відчуття, що ти справді побував у іншому світі.

Фанати Гобб,Мартіна — налітайте. Це-воно.

Видавництво Vivat 🌟