Нові дослідження показують, що великі супутники біля кам’яних планет у зоні життя червоних карликів майже не виживають. Більшість таких місяців зникають упродовж першого мільярда років — вони або викидаються зі системи, або спіралями мігрують усередину й падають на планету.

Команда під керівництвом Шаана Пателя з Університету Техасу в Арлінгтоні застосувала N-тільні моделювання з урахуванням припливної еволюції, щоб перевірити стабільність орбіт таких супутників. Модель показує: більша сфера Гілла справді подовжує «життя» місяця, однак у близьких до зірки умовах зони життя навіть це не рятує — довготривала стабільність порушується.

Можливість існування великих місяців у таких системах залишається малоймовірною, хоча винятки теоретично можливі. Наприклад, біля планет, схожих на Землю, що обертаються навколо М0-зірок, супутники інколи можуть протриматися до ~1 млрд років, тоді як у холодніших і менш масивних М-карликів вони зникають значно швидше. Це підкреслює важливість подальших спостережень і методів пошуку екзомісяців; зокрема, JWST та майбутній Giant Magellan Telescope можуть допомогти перевірити ці сценарії спостережно.

https://phys.org/news/2025-11-habitable-zone-planets-red-dwarfs.html

Підписатись на космос | Підтримати нас