📖 «Нічні патрулі»
✍🏻 Лейла Моттлі

Вони — діти, але не в очікуваному сенсі. Це підлітки, в яких забрали право бути наївними. Кожен — із тріщиною, яка перетворилася на прірву. Героїня не свята, не стерильна, не героїчна — вона просто хоче вижити. І цим вона справжня. У неї немає вибору бути хорошою, і вона не намагається ідеалізувати чи романтизувати своє становище. Через що читати цю книгу було важко, та по-хорошому важко, адже тут описане життя як воно є.

Авторка не бавиться в натяки чи загадки, які я, між іншим люблю, та тут форма подачі абсолютно в лоб і це доречно . Тут гетто і занедбаність виступає не просто тлом, це система. Це наша реальність, про яку звично в нашому світі мовчати, бо це стидно/не естетично/брудно. Поліція в цій книзі не є маяком безпеки, тут вони нічні хижаки. А кольорова шкіра — це мішень, бідність — тавро і,певно вирок. Але найбільше мене вразило те, як авторка показала мовчазну згоду суспільства на цей терор. І знову ж, це настільки реально описує картину сьогодення, де у більшості «моя хата скраю»

Такою болючою і чесною цю книгу робить те, що авторка, частково, надихалась реальними подіями описаними в передсмертному листі реального копа, котрий розкрив всю «брудну білизну» департаменту в якому працював.
І знаєте що саме страшне? Я не була здивована від всіх подробиць і сутності людей. Чи то великий багаж переглянутого трукрайму, чи то розбиті багато років тому рожеві окуляри цьому посприяли.

Та ця книга черговий доказ того, що ці теми треба висвітлювати. Що проблеми є. Що не треба закривати очі на них.

Хороша і точно не легка книга яку я, можливо, не один раз ще перечитаю.

Видавництво Vivat 🌟