Не знаю, як можна дивитися картини Марії Примаченко без написаних нею ж описів, та без знання контексту.

От наприклад.

Цю на перший погляд ідилічну картину Марія присвятила племіннику Валерію Ходемчуку, який став першою жертвою Чорнобильської катастрофи. У ніч вибуху він чергував на станції, його тіло ніколи не було знайдено і поховано фактично у четвертому реакторі.

За день до цього він відвідував свою маму, підвʼязував дерева в її саду. Оскільки земля була вогкою, лишилися його сліди. Після звістки про загибель сина, мати тривалий час нікого не пускала в сад, щоб не затоптати ці сліди — єдине що лишилося від нього ❤️‍🩹

Картина називається:
«Сядить мати коло хати сядить мати беля садочка дивиця на синови следочки обливаєця сльозами и говорить сину мий сокол коли ти до мене прилетиш коли побачу только плачу».

У листопаді 2025 внаслідок потрапляння російського дрона в будинок загинула дружина Валерія, Наталія Ходемчук.