2024-08-01 12:00:01
«Не таке вже ми й село далеке бурячкове, як декому б хтілося… Ой, б’хтілося!... а нема!»
Володимир Єшкілєв «Пафос», 2000-2001
Постмодерний зліпок початку нульових, зварений за ідеальним рецептом — майстерно створені герої, трохи міфічності до реального франківського сетингу, типові конфлікти епохи, вправне використання англіцизмів у діалогах, трохи сексу, трохи фарми, москальської попси, багато влучного стьобу і навіть того, що зараз називають абсурдом у літературі, а тоді просто було таке життя. Читається у 2025 році офігенно!
📖 Сюжет: є друзі програміст Трах і письменник Корват, а також франківський видавець Жура. Перший за весь роман не вийде з квартири і зламуватиме флопік, а другий і третій поїдуть до Ізраїлю на пошуки своїх жінок, які подалися на Святу землю працювати. Але спершу Корват зазирне до університету і стикнеться одразу з двома конфліктами поколінь. Також є жіночі персонажі Пепсі, Джипсі, Фіона і Анджела — вони шикарні, дають багато драйву, креативно, кожна по-своєму говорять про свободу і рівність жінки, вони розумні й дієві.
😜 І от, закохавши читача у всіх них, пан Володимир закінчує роман швидко і стрімко, ніби спеціально позбавляючи нас і сам текст чогось, ніби показуючи нам язика у відповідь на наші очікування. У цьому, напевно, є сенс. За сюжетом, Корват хоче створити «текст, позбавлений долі». Коли у нього запитують, що це таке, він відповідає двома притчами, які співрозмовники характеризують, як «східні парадокси» та «якусь поплутану китайщину». Судячи з того, що «Пафос» не перевидавався з 2002 року, йому таки вдалося стати обездоленим текстом. І це також парадокс — успіх у відсутності успіху. 🤌
😎 Раптом ви не зрозуміли, мені дуже-дуже сподобалось. Основна канва оповіді щедро нафарширована метатекстом — притчами, повістю у романі, стьобом над тогочасною культурою шансону і москальської попси, відсилками і натяками на реальних культурних діячів доби, та і взагалі, повітрям початку нульових. Написано майстерно, постмодерно, і так, щоб вас обов’язково щось вибісило, щось тригернуло, щоб ви у якійсь фразі впізнали трохи молодого себе, геть іншого, ніж нині.
#раджу_почитати всім, хто цікавиться українським постмодернізмом — це прямо перлина, і мені здається, що цей роман ще вистрілить. ♥️
👇Трохи більше цитат — у коментарі.
Володимир Єшкілєв «Пафос», 2000-2001
Постмодерний зліпок початку нульових, зварений за ідеальним рецептом — майстерно створені герої, трохи міфічності до реального франківського сетингу, типові конфлікти епохи, вправне використання англіцизмів у діалогах, трохи сексу, трохи фарми, москальської попси, багато влучного стьобу і навіть того, що зараз називають абсурдом у літературі, а тоді просто було таке життя. Читається у 2025 році офігенно!
📖 Сюжет: є друзі програміст Трах і письменник Корват, а також франківський видавець Жура. Перший за весь роман не вийде з квартири і зламуватиме флопік, а другий і третій поїдуть до Ізраїлю на пошуки своїх жінок, які подалися на Святу землю працювати. Але спершу Корват зазирне до університету і стикнеться одразу з двома конфліктами поколінь. Також є жіночі персонажі Пепсі, Джипсі, Фіона і Анджела — вони шикарні, дають багато драйву, креативно, кожна по-своєму говорять про свободу і рівність жінки, вони розумні й дієві.
😜 І от, закохавши читача у всіх них, пан Володимир закінчує роман швидко і стрімко, ніби спеціально позбавляючи нас і сам текст чогось, ніби показуючи нам язика у відповідь на наші очікування. У цьому, напевно, є сенс. За сюжетом, Корват хоче створити «текст, позбавлений долі». Коли у нього запитують, що це таке, він відповідає двома притчами, які співрозмовники характеризують, як «східні парадокси» та «якусь поплутану китайщину». Судячи з того, що «Пафос» не перевидавався з 2002 року, йому таки вдалося стати обездоленим текстом. І це також парадокс — успіх у відсутності успіху. 🤌
😎 Раптом ви не зрозуміли, мені дуже-дуже сподобалось. Основна канва оповіді щедро нафарширована метатекстом — притчами, повістю у романі, стьобом над тогочасною культурою шансону і москальської попси, відсилками і натяками на реальних культурних діячів доби, та і взагалі, повітрям початку нульових. Написано майстерно, постмодерно, і так, щоб вас обов’язково щось вибісило, щось тригернуло, щоб ви у якійсь фразі впізнали трохи молодого себе, геть іншого, ніж нині.
#раджу_почитати всім, хто цікавиться українським постмодернізмом — це прямо перлина, і мені здається, що цей роман ще вистрілить. ♥️
👇Трохи більше цитат — у коментарі.