Не очікувала, що мені настільки зайде книжка про Faber&Faber, але це було дуже цікаво.

1) Вразило, що таке знакове англійське видавництво, яке відкривало світу майбутніх нобелівських та букерівських лавреатів, постійно балансувало на межі “де нам взяти грошів?” та “чи вистачить, щоб заплатити роялті?”. З 66 років існування Faber&Faber, описаних у цій книжці, було буквально кілька років, які можна назвати “з грошима все гуд”.

Коли йдеться про поезію, якою Faber славиться, перший редактор видавництва Томас Еліот знав: його мета - не заробити гроші, а втратити якомога менше

2) Багато гуглила про авторів і авторок, які траплялися на сторінках, і яких я не знала. Залипала на їхні цікаві біографії. Сумно, що у значній частині випадків на Якабу знаходилися десятки їхніх книжок англійською, і жодної - українською. А це все визначні автори, з купою премій та перекладів різними мовами ( Ех, роботи ще й роботи.

Наприклад, Джеймс Морріс (письменник, який ще у 1972 році здійснив гендерний перехід!), Вілсон Гарріс (гаянський письменник з цікавою біографією), Джон Берріман (який вчинив самогубство, стрибнувши з мосту, вже після отримання Пулітцерівської та купи інших премій).

І ще тут є листування з чоловіком Сільвії Плат, який хотів видати збірку її віршів відразу після самогубства (тут я залипла в читання про її останні роки). Листування з Орвелом, Ішіґуро, Кундерою, Воннегутом, як сприймалися їхні рукописи і чи залітали видання.

3) Славнозвісна англійська ввічливість й трошки гумору перетворюють цю книжку на збірку про те, як красиво послати на хуй так, щоб людина зраділа і ще й подякувала )

Мені сподобалася “Неприйнятна прив’язаність”, але боюся, я просто не зміг переконати себе, що книгу продадуть достатнім накладом, щоб виправдати нашу пропозицію публікації. І всі присутні тут читачі - а її прочитала чимала кількість людей! - поділяють цю думку.
Якби ти був людиною, яка будь-що визнає, то б визнав: Faber&Faber - хороші видавці

4) Дуже цікавий розділ про життя видавництва під час Другої Світової, купа співзвучного нам:

Попит на книжки надзвичайно зріс. Люди все ще потребували якихось розваг, а читання стало одним з небагатьох занять, на які не впливало відключення електроенергії.
Після вечері прилетіли бомби - одна внизу саду зруйнувала невеличку будку й струснула її, але наш будинок не пошкодивши, хоча впала всього за 20 метрів.
Напад почався орієнтовно о 23:15. Ми з Енід якраз лаштувалися спати нагорі, але тоді, без сумнівів, я вирішив, що нам ліпше спуститися в укриття

І водночас купа таких шалених державних обмежень, що розумієш: нам ще нормально живеться.

Наприклад, якщо компанія заробляла хоч трохи більше, ніж у довоєнні часи, усі “зайві” прибутки мала віддавати як податок. Це унеможливлювало будь-який розвиток і демотивувало рости: бо немає шансів навіть найняти більше працівників.

А ось після війни:
Смаки також змінилися: ніхто не хотів читати воєнні книжки, які заповнювали фейберівські каталоги під час війни

5) Купа довколавидавничих внутрішніх історій - наприклад, про те, як рішення про випуск книжок у м’якій обкладинці після війни врятував видавництво. Або як прихід “молодої крові” рятував від стагнації.

Це таке підглядання за внутрішньою кухнею і листуванням видавців. Хотіла би згодом прочитати щось таке про наші видавництва ))

_______
Так, читається не надто легко, бо вся книжка - це вирізки з листування, книжкових каталогів та щоденників.

Але якщо пропускати (читати побіжно) оці приколи з вартістю акцій, боргами й податками, кадровими рішеннями та іншими деталями - виходить дуже цікава історія, що показує: навіть провідні світові видавництва гойдаються на хвилях невизначеності, а не гріються в променях слави. Втім -
Хіба ж не у цьому суть видавничої справи: публікувати прекрасні твори, в які ви вірите, відважно сподіваючись на краще?

#непозбувний_відгук