«Найкращі теорії так просто і так легко можуть уживатися з найбруднішою практикою… Як це все ж таки гидко в житті!»

Борис Антоненко-Давидович «Смерть», 1926-1927 (видання 2025)

Складна повість. Бракує розуміння контексту епохи, співчуття до героя — свідомого українця, який намагається змінити внутрішні налаштування і стати комуністом. Це і є основний конфлікт твору.

✍️ Головною характеристикою, яку дають герою його шефи-комуністи, є слово «несталий». І мені здається, що сама повість теж така: нестала, нерівна, не дуже цілісна. Але це крутий твір, чого вартує лише фраза «Це нісенітниця — друкувати українською мовою “російська”…» вже у другому абзаці, і це 1926 рік. Взагалі, про важливість і навіть вигідність українською мови автор пише тут декілька разів.

🤌 Не бракує і гумору, стьобу над обмеженістю більшовиків, який і сьогодні звучить смішно. Мову неграмотних москаликів ми сьогодні передаємо українським написанням, типу «Развє Мазепа тоже бил революціонер?», а Антоненко-Давидович робив це 100 років тому.

🎮 Загалом, читання таке: трохи втягуєшся і далі рухаєшся по приборах, отримуючи задоволення від тексту, а контексти намацуючи непевно і на відчуттях (через брак розуміння епохи). Післямова Євгенія Стасіневича — блискуча, жива і сучасна, ідеально пояснює концепт і контекст, порівнюючи повість з рольовою комп’ютерною грою з квестовою складовою, пояснюючи сетинг, локації, обставини, важливість деяких фактів з біографії автора і дистанції у написанні твору.

📚 Твір не для відпочинку, а навпаки для прокачки, але якщо ви хочете перевідкрити для себе наші 1920-ті — дуже #раджу_почитати повість і ключ до розуміння, це ідеально. Я у захваті і під враженням. ♥️

👇Для привернення уваги, коментарях покажу пікантну сцену.