2024-08-01 12:00:01
Нарешті пишу відгук на прочитану нещодавно книжку, бо щось взагалі від рук відбилась😂
«Сад супроти часу» Олівія Ленґ
Анотація від ЩОС:
Олівія Ленґ 2020 року переїхала до старого будинку, визначною рисою якого був сад Королівського садівничого товариства, який заклав видатний садівник Марк Румарі. Він створив сотні садів, але тільки цей єдиний виплекав для себе. У книзі Ленґ розповідає про свою боротьбу за відновлення цього давно занедбаного саду, про любов до садівництва та природи. Проте «Сад супроти часу» — це не посібник з догляду рослин і більше, ніж книга про садівництво.
Мандруючи реальними та уявними садами — від «Утраченого раю» Мілтона до елегій Джона Клера, від притулку воєнного часу в Італії до гротескного парку розваг, що фінансується за рахунок рабства, від неймовірної квір-утопії, вигаданої Дереком Джарменом, до спільного Едему, пропагованого Вільямом Моррісом, — Ленґ досліджує сад як історичне явище та його давні асоціації з раєм, піддає сумніву часом шокуючу ціну створення такого раю на землі й розповідає про численні задоволення і можливості садів: не як схованки від світу, а як місця зустрічей і відкриттів, сповненого краси й аромату.
Для мене, як для людини, що пів свого дитинства та юності проводила на дачі, спостерігаючи, як батьки обробляють землю та допомагаючи їм, тема садівництва та обробки землі дуже близька. Бо вона про єдність з землею, рослини, природу. Але тут трошки про інше.
Це не просто книга про садівництво як може здатись на перший погляд. Це глибоке есе про природу, культуру і зв’язок із часом та красою. Авторка розповідає про відновлення забутого саду в англійському Саффолку, що спочатку здається особистим проєктом, але поступово перетворюється на метафору пошуку спільного Едему. Сад є втіленням ідеї, краси, влади. Це про якусь ознаку статусності, бо саме сад це те, до чого мають доступ не всі верстви населення.
Авторка поєднує автобіографічні спогади та утопічну ідею, змальовану багатьма митцями минулого - від біблійного “Утраченого раю” Мілтона до елегій Джона Клера, від утопій Вільяма Морріса до «квір-раю» Дерека Джармена.
Також вражає, як Ленґ говорить про сад як про форму опору. У часи розпаду, кризи, ізоляції вона повертається до землі, відновлює не тільки сад, а й себе саму.
Після прочитання книжки, хочеться трошки сповільнитись, відчути природу та наче заземлитись. Вона також про те, як ми шукаємо своє місце, точку опори і красу у світі, що сповнений тривогою та негативом.
Загалом, історія садів, це про красу та задоволення, але також про рабовласництво та кров, якою створювалась ця сама краса.
Якщо хочете почитати щось неспішне, але з великим сенсом, то можливо саме ця книга припаде вам до душі.
Оцінка 4/5⭐️
#відгуки_бункер
«Сад супроти часу» Олівія Ленґ
Анотація від ЩОС:
Олівія Ленґ 2020 року переїхала до старого будинку, визначною рисою якого був сад Королівського садівничого товариства, який заклав видатний садівник Марк Румарі. Він створив сотні садів, але тільки цей єдиний виплекав для себе. У книзі Ленґ розповідає про свою боротьбу за відновлення цього давно занедбаного саду, про любов до садівництва та природи. Проте «Сад супроти часу» — це не посібник з догляду рослин і більше, ніж книга про садівництво.
Мандруючи реальними та уявними садами — від «Утраченого раю» Мілтона до елегій Джона Клера, від притулку воєнного часу в Італії до гротескного парку розваг, що фінансується за рахунок рабства, від неймовірної квір-утопії, вигаданої Дереком Джарменом, до спільного Едему, пропагованого Вільямом Моррісом, — Ленґ досліджує сад як історичне явище та його давні асоціації з раєм, піддає сумніву часом шокуючу ціну створення такого раю на землі й розповідає про численні задоволення і можливості садів: не як схованки від світу, а як місця зустрічей і відкриттів, сповненого краси й аромату.
Для мене, як для людини, що пів свого дитинства та юності проводила на дачі, спостерігаючи, як батьки обробляють землю та допомагаючи їм, тема садівництва та обробки землі дуже близька. Бо вона про єдність з землею, рослини, природу. Але тут трошки про інше.
Це не просто книга про садівництво як може здатись на перший погляд. Це глибоке есе про природу, культуру і зв’язок із часом та красою. Авторка розповідає про відновлення забутого саду в англійському Саффолку, що спочатку здається особистим проєктом, але поступово перетворюється на метафору пошуку спільного Едему. Сад є втіленням ідеї, краси, влади. Це про якусь ознаку статусності, бо саме сад це те, до чого мають доступ не всі верстви населення.
Авторка поєднує автобіографічні спогади та утопічну ідею, змальовану багатьма митцями минулого - від біблійного “Утраченого раю” Мілтона до елегій Джона Клера, від утопій Вільяма Морріса до «квір-раю» Дерека Джармена.
Також вражає, як Ленґ говорить про сад як про форму опору. У часи розпаду, кризи, ізоляції вона повертається до землі, відновлює не тільки сад, а й себе саму.
Після прочитання книжки, хочеться трошки сповільнитись, відчути природу та наче заземлитись. Вона також про те, як ми шукаємо своє місце, точку опори і красу у світі, що сповнений тривогою та негативом.
Загалом, історія садів, це про красу та задоволення, але також про рабовласництво та кров, якою створювалась ця сама краса.
Якщо хочете почитати щось неспішне, але з великим сенсом, то можливо саме ця книга припаде вам до душі.
Оцінка 4/5⭐️
#відгуки_бункер