Напевно, найкраща книга, яку я прочитав за останні 2–3 роки. І входить в мій особистий топ-5 усіх часів.

Марія Антуанетта — Стефан Цвейг.

Чому вона така сильна?

Це книга про те, як повна відсутність відповідальності, концентрації та розуміння місії — веде до катастрофи.

Марія Антуанетта не була злом. Вона не будувала змов, не хотіла зла людям. Вона просто хотіла «жити красиво». Ігнорувала реальність. Втікала від обов’язків. Була дитиною. Все життя — свято, бали, фаворити, подарунки, інтриги.

Антуанетта думала, що бути королевою — це одягатися, танцювати і бути милою. А не вести державу. А не впливати на історію. А не нести відповідальність за націю.

Вона не читала документів. Вона не розуміла, що відбувається в Парижі. Вона жила у Версалі — і не помічала, як під Версалем вже збирається буря.

💡 Чому для мене це актуально?

Бо це не лише про XVIII століття. Це — про зараз.

Сучасна молодь — я бачу це по своїй дочці, по її оточенню — живе у світі, де все про самовираження, естетику, задоволення, лайки, «будь собою». Це не погано. Але втрачається навик концентрації, дисципліни, служіння.

Те саме — з елітами. Я особисто знаю чиновників, які були на посаді, мали інструменти, повноваження, можливість впливати. І… профукали це. Не тому що вони були погані. А тому що ставились до своєї ролі, як Антуанетта. Легко, по приколу, без включеності. Тепер — або вигнані, або розчавлені системою.

Я це бачу в державі. Я це бачу у політичному піарі. Я це бачу в бізнесах. Та навіть у сім’ях. Там, де немає місії — приходить розпад.

📌 І саме тому ця книга — не історія про французьку революцію. Це — інструкція з того, як не можна жити, якщо ти хочеш зберегти систему. Якщо ти лідер. Якщо ти впливаєш на щось більше, ніж свій Instagram.

Цвейг пише дуже сильно. Він показує момент за моментом, як безвідповідальність, самозамилування, втеча від реальності перетворюється на публічну ненависть. Як образ легковажної королеви стає символом усього зіпсованого режиму.

В якийсь момент Антуанетта намагається взяти себе в руки — але вже пізно. Довіра втрачена. Країна кипить. І ти не можеш бути вчора лялькою, а сьогодні раптом героєм нації.

📚 Ця книга дала мені багато — і в особистому, і в стратегічному плані.

Бо я теж себе спитав: а я точно не граю роль у своїй “версальській п’єсі”? Чи я справді живу місією? Чи є в мені дисципліна і ясність — чи просто рухаюсь від події до події?

Це книжка не для легкого вечора. Вона — як дзеркало. Але дуже потрібне. Особливо тим, хто щось будує. Хто впливає. Хто веде.

P.S. це ідеальна книга, щоб включити іі в програму вивчення старшої школи. Я точно домовлюсь з дочкою, щоб вона її прочитала і осмислила.