На Книжковій країні послухала про зростання популярності фантастики в Україні.

😭 До 2014 року українська фантастика існувала ніби в тіні — у межах російського формату. Наші автори жили в Україні, але часто писали так, ніби зверталися до іншого читача. Український світ у цих текстах лише проглядався між рядків, а не звучав повноцінно.

Поступово ситуація почала змінюватися. Ми навчилися бачити й чути українських авторів, створювати своїх героїв і власні світи. І хоча цей процес почався нещодавно, він розвивається органічно — як природна реакція на реальність, а не як наслідування чужих традицій.

Фантастика — це не втеча, а спосіб осмислити світ. Ескапізм і дистанція допомагають говорити про травматичне — через вигаданий простір, у якому легше дихати й думати 🌎

Для багатьох авторів фантастика стала способом прожити війну, не описуючи її буквально. Не фронтові сцени, а роздуми про причини, наслідки, вибір і межі людяності стали сюжетами нової української прози.

Україна нарешті відкриває фантастів!

Фантастика виходить за межі нішевості, стає частиною великої літератури. Письменники обходять традиційні видавничі рамки, створюють спільноти, розвивають жанр самостійно.

Це — не просто про космос і технології, а про український досвід у світовому контексті, про свободу, виживання і пам’ять 🇺🇦

І сьогодні, коли читаєш сучасну українську фантастику, розумієш: ми вже давно перестали «наздоганяти». Ми створюємо своє. І воно звучить по-новому — глибоко, усвідомлено й дуже по-нашому.

Щодо мене, поки мало знайома саме з українською фантастикою (тільки Кідрук, Павлюк), але жанр мені подобається. Тому планую виправляти ситуацію.

Чудово, що в нас тепер є з чого обирати. До речі, що порадите ⣁⠥⡉⢒⠆ ⠦⠆⠖ ⢂⢑⠰⡁ ⠔)?

#кт_подія

Книготерапія 📗Підписатись