2025-09-13 16:03:11
минулої п’ятниці в опитуванні переміг пункт про звірів, нехай навіть вигаданих, і сьогоднішня історія така й буде: звір у ній цілком собі реальний, але ті, хто його описували й малювали, так рідко мали нагоду його побачити, що з тим самим успіхом він міг би бути цілковито міфічним. тобто йтиметься про слона; не знаю, чи вдалося вам його одразу впізнати на мініатюрі з бестіарію хііі століття (bl royal ms 12 f xiii, f. 13v).
альдгельм, святий єпископ із vii століття, так описує слонів у збірнику віршованих загадок «aenigmata»:
хоча творець і зробив мене потворним від народження,
підростаючи, я отримав дарунки від життя.
[...]
природа не дає моїм колінам згинатися,
мені доводиться вікувати навстоячки.
під дарунками альдгельм має на увазі бивні, і, думаю, слони могли б із ним посперечатися, чи таке вже й велике це життєве благословення. а в наступних рядках він повторює те, що розповідають бестіарії: у слонів немає колінних суглобів, тому зігнути ноги, щоб, наприклад, лягти, вони не можуть і мусять, бідолахи, спати, спираючись на дерево. тут на них чигає небезпека від мисливців, які, знаючи про прикру фізіологічну особливість слонів, підпилюють дерева, щоб тварини падали й не могли підвестися — а тоді їх легко схопити і, наприклад, потім використовувати як бойову машину, як робили ще селевкіди в першій книзі макавеїв.
коли ж слони не беруть участі у війні, вони символізують чесноту стриманості й цнотливості, тому що розмножуються раз за все життя і, на відміну від трагелапса, підходять до цієї справи зовсім без хіті. (я була трохи розчарована, коли виявилося, що про трагелапсів бестіарії більше нічого не розповідають). щоб почати процес розмноження, вони йдуть до мандрагорового дерева: слониха їсть із нього першою, а потім підштовхує слона, щоб він теж пожував мандрагори, і так, вам не здалося, тут справді є паралель із історією адама і єви. поївши, пара злягається й самка одразу зачинає, бо шкода було би змарнувати таку once in a lifetime opportunity.
народжує вона в річці, тому що вода захищає маленьке слоненятко від одвічного слонячого ворога — дракона. якби слониха привела дитятко на суші, той одразу прилетів би, схопив малечу і з’їв, а у воді слоненя собі спокійно плаває, поки дракон біситься на березі й не може його дістати. зате самого дракона може дістати — і розтоптати — батько-слон, то навіть побіситися сильно довго не вдається, доводиться вшиватися, поки не помітили.
наприкінці viii століття шарлемань отримав у подарунок слона, якого назвали абул-аббасом; 810 року слон помер під час військового походу, у документах про нього лишилося зовсім небагато, впливу на описи слонів у бестіаріях він не справив. в англії ж перший документально зафіксований слон з’явився 1255 року — його генріхові ііі подарував французький король людовік іх; слон жив у тавері, на нього приходили подивитися цілі натовпи, і це навіть трохи допомогло зображенням слонів в англійських рукописах. утім, це був одинак, то автори природничих текстів усе одно не мали нагоди поспостерігати за тим, як насправді розмножуються слони. та й прожив він недовго, бо годували його по-королівськи: найкращою яловичиною і дорогими винами (за однією з версій, надмір вина слоника й замучив).
#бестіарії
альдгельм, святий єпископ із vii століття, так описує слонів у збірнику віршованих загадок «aenigmata»:
хоча творець і зробив мене потворним від народження,
підростаючи, я отримав дарунки від життя.
[...]
природа не дає моїм колінам згинатися,
мені доводиться вікувати навстоячки.
під дарунками альдгельм має на увазі бивні, і, думаю, слони могли б із ним посперечатися, чи таке вже й велике це життєве благословення. а в наступних рядках він повторює те, що розповідають бестіарії: у слонів немає колінних суглобів, тому зігнути ноги, щоб, наприклад, лягти, вони не можуть і мусять, бідолахи, спати, спираючись на дерево. тут на них чигає небезпека від мисливців, які, знаючи про прикру фізіологічну особливість слонів, підпилюють дерева, щоб тварини падали й не могли підвестися — а тоді їх легко схопити і, наприклад, потім використовувати як бойову машину, як робили ще селевкіди в першій книзі макавеїв.
коли ж слони не беруть участі у війні, вони символізують чесноту стриманості й цнотливості, тому що розмножуються раз за все життя і, на відміну від трагелапса, підходять до цієї справи зовсім без хіті. (я була трохи розчарована, коли виявилося, що про трагелапсів бестіарії більше нічого не розповідають). щоб почати процес розмноження, вони йдуть до мандрагорового дерева: слониха їсть із нього першою, а потім підштовхує слона, щоб він теж пожував мандрагори, і так, вам не здалося, тут справді є паралель із історією адама і єви. поївши, пара злягається й самка одразу зачинає, бо шкода було би змарнувати таку once in a lifetime opportunity.
народжує вона в річці, тому що вода захищає маленьке слоненятко від одвічного слонячого ворога — дракона. якби слониха привела дитятко на суші, той одразу прилетів би, схопив малечу і з’їв, а у воді слоненя собі спокійно плаває, поки дракон біситься на березі й не може його дістати. зате самого дракона може дістати — і розтоптати — батько-слон, то навіть побіситися сильно довго не вдається, доводиться вшиватися, поки не помітили.
наприкінці viii століття шарлемань отримав у подарунок слона, якого назвали абул-аббасом; 810 року слон помер під час військового походу, у документах про нього лишилося зовсім небагато, впливу на описи слонів у бестіаріях він не справив. в англії ж перший документально зафіксований слон з’явився 1255 року — його генріхові ііі подарував французький король людовік іх; слон жив у тавері, на нього приходили подивитися цілі натовпи, і це навіть трохи допомогло зображенням слонів в англійських рукописах. утім, це був одинак, то автори природничих текстів усе одно не мали нагоди поспостерігати за тим, як насправді розмножуються слони. та й прожив він недовго, бо годували його по-королівськи: найкращою яловичиною і дорогими винами (за однією з версій, надмір вина слоника й замучив).
#бестіарії