Ми вже самотні. Просто ще не всі це помітили.

Прочитав у WSJ історію чувака, який почав більше спілкуватися з AI-чатботом, ніж зі своєю дружиною.

Не тому, що чатбот кращий.

А тому, що він завжди доступний. Не осуджує. Не втомлюється від твоїх питань. Не каже "я зайнята".

І от тут починається жесть.

Ми створили технологію, яка заповнює порожнечу. Але ця порожнеча була не від відсутності інструментів для спілкування. Вона була від того, що ми розучилися спілкуватися по-справжньому.

Чатбот не перебиває. Не має поганого дня. Не йде спати о 23:00, коли тобі саме захотілося поговорити про сенс життя.

Він ідеальний співрозмовник.

І саме тому він небезпечний.

Бо справжні стосунки — це тертя. Це конфлікти. Це "я зараз не можу, давай пізніше". Це дружина, яка каже "знову ти зі своїми стартапами". Це друг, який говорить "блін, ти заїбав з цією темою".

AI цього не дасть. Ніколи.

Він дасть ілюзію зв'язку. Без самого зв'язку.
Я не проти AI. Я будую на ньому бізнес. Але я бачу, як люди починають підміняти живі стосунки на зручні.

Бо живе — складно. А AI — легко.
Питання не в технології. Питання в тому, навіщо нам стало потрібно щось, що замінює людей.

Може, проблема не в AI. Може, проблема в тому, що ми вже давно перестали бути доступними один для одного?

Як ти на це дивишся? Ти вже помічав, що спілкуєшся з ChatGPT більше, ніж з реальними людьми?