2025-12-10 00:04:08
🤪🤌🏻можна трішки базонути раз в сто років?
Більшість нашого часу ми проводимо в голові — думаємо, аналізуємо, спостерігаємо. І це окей. Але коли чую «не маю часу на англійську, стільки всього тримаю в думках», у мене завжди виникає одне питання: а ви колись відслідковували чистоту своїх думок? нєєєєє, я не підводжу до моїх любимих медитацій (хоч могла б в тєму). Я про те, чи дійсно всі ті речі, між якими ми щодня «розриваємось», варті нашої уваги? Бо можливо відфільтрувавши увесь непотріб, знайшлися б і 15 хвилин на Quizlet, і година на урок з репетитором?
Даю приклад 🧸
Я рилась у Pinterest у пошуках матеріалів для уроків і випадково клацнула на рандомну картинку (читайте надпис). І в якийсь момент зловила себе на думці: поки бігаю в завалах справ, я сьогодні навіть у вікно нормально не глянула, на небо, на улюблену вишку біля дому і мені так стало щемко💔, що ми розчиняємось у щоденних справах не живучи по-справжньому й не роблячи те, що для нас дійсно важливо. Але це ще не все. Я ще підводжу вас до noticing у вивченні англійської.
Там, на тій картинці, я вхопила слово contemplate. Ми якраз проходили його зі study-buddy, і ми подумали: «Гад деeeeeм, треба частіше його вживати». І на тобі, воно вже трапляється мені буквально на кожному кроці, ну і звичайно я його тепер часто вживаю! ☺️
Це і є сила помічання: помічати мову в реальному житті й давати мозку шанс прив’язати його до контексту.
Це не про « ай слово, та й слово, що мені з нього, а от потім як сяду за англійську на дві години». (часто хто сідає після таких думок?👀) Це все про мікро-моменти, які будують прогрес.
Про те, що інколи краще за хвилину загуглити значення слова, яке тобі трапилось і вивчити його ніж вкотре пообіцяти собі, що «завтра точно сяду» і нічого не зробити. Бо ось це «завтра» все таки часто розчиняється, як мильна бульбашка, під тиском «я потім, нема часу ».
Підсумок простий:
Ми часто ставимо неправильні пріоритети. І там, де нам здається, що часу немає, він насправді є — просто захований під купою непотрібних думок. А вивчення 🇺🇸 починається саме з того, щоб помічати.
Більшість нашого часу ми проводимо в голові — думаємо, аналізуємо, спостерігаємо. І це окей. Але коли чую «не маю часу на англійську, стільки всього тримаю в думках», у мене завжди виникає одне питання: а ви колись відслідковували чистоту своїх думок? нєєєєє, я не підводжу до моїх любимих медитацій (хоч могла б в тєму). Я про те, чи дійсно всі ті речі, між якими ми щодня «розриваємось», варті нашої уваги? Бо можливо відфільтрувавши увесь непотріб, знайшлися б і 15 хвилин на Quizlet, і година на урок з репетитором?
Даю приклад 🧸
Я рилась у Pinterest у пошуках матеріалів для уроків і випадково клацнула на рандомну картинку (читайте надпис). І в якийсь момент зловила себе на думці: поки бігаю в завалах справ, я сьогодні навіть у вікно нормально не глянула, на небо, на улюблену вишку біля дому і мені так стало щемко💔, що ми розчиняємось у щоденних справах не живучи по-справжньому й не роблячи те, що для нас дійсно важливо. Але це ще не все. Я ще підводжу вас до noticing у вивченні англійської.
Там, на тій картинці, я вхопила слово contemplate. Ми якраз проходили його зі study-buddy, і ми подумали: «Гад деeeeeм, треба частіше його вживати». І на тобі, воно вже трапляється мені буквально на кожному кроці, ну і звичайно я його тепер часто вживаю! ☺️
Це і є сила помічання: помічати мову в реальному житті й давати мозку шанс прив’язати його до контексту.
Це не про « ай слово, та й слово, що мені з нього, а от потім як сяду за англійську на дві години». (часто хто сідає після таких думок?👀) Це все про мікро-моменти, які будують прогрес.
Про те, що інколи краще за хвилину загуглити значення слова, яке тобі трапилось і вивчити його ніж вкотре пообіцяти собі, що «завтра точно сяду» і нічого не зробити. Бо ось це «завтра» все таки часто розчиняється, як мильна бульбашка, під тиском «я потім, нема часу ».
Підсумок простий:
Ми часто ставимо неправильні пріоритети. І там, де нам здається, що часу немає, він насправді є — просто захований під купою непотрібних думок. А вивчення 🇺🇸 починається саме з того, щоб помічати.