2025-10-29 04:02:09
Мова — це просто засіб комунікації. Часто чуємо це від людей, про яких кажуть «какаяразница».
Але мова — не просто засіб комунікації.
Від стародавніх графіті на стінах Софії Київської, де люди не лише просили в Бога за близьких, а й проклинали одне одного і писали компліменти — уже тоді помітні перші ознаки питомо української живої мови.
До графіті на стінах окупованих міст, де люди сигналізують, що чекають повернення України.
І до графіті на стінах неокупованих міст, де українською пишуть все і навіть те, що краще було б не писати ніде, але хай буде.
Українська мова — це те, що коли ти чуєш на фронті, одразу знаєш: це свої.
Це мова, якою ми зізнаємося в коханні,
якою дякуємо дружинам у пологових за дітей,
якою проводжаємо побратимів в останній шлях,
і якою вони складають присягу на вірність українській нації.
Українська мова, почута в темній лісосмузі, означає те саме, що й прапор, піднятий над звільненим містом.
Це знак: тут свої.
Не дозволяйте переконувати себе, що мова — просто інструмент.
Це один із головних маркерів ідентичності.
Це нитка, що тягнеться крізь віки й з’єднує нас із тисячолітньою історією.
Коли приходять росіяни — вони нищать мову, нищать підручники.
Одна з головних битв в інформаційному просторі точиться саме проти української мови.
І вона йде з двох сторін: з боку імперської зверхності — і з боку байдужості.
Саме байдужість каже, що мова — це лише засіб комунікації.
Не вірте їм. Вони дурні або вороги.
З Днем української мови та писемності, товариство.
І будьмо раді тому факту, що цей текст читаємо українською.
Але мова — не просто засіб комунікації.
Від стародавніх графіті на стінах Софії Київської, де люди не лише просили в Бога за близьких, а й проклинали одне одного і писали компліменти — уже тоді помітні перші ознаки питомо української живої мови.
До графіті на стінах окупованих міст, де люди сигналізують, що чекають повернення України.
І до графіті на стінах неокупованих міст, де українською пишуть все і навіть те, що краще було б не писати ніде, але хай буде.
Українська мова — це те, що коли ти чуєш на фронті, одразу знаєш: це свої.
Це мова, якою ми зізнаємося в коханні,
якою дякуємо дружинам у пологових за дітей,
якою проводжаємо побратимів в останній шлях,
і якою вони складають присягу на вірність українській нації.
Українська мова, почута в темній лісосмузі, означає те саме, що й прапор, піднятий над звільненим містом.
Це знак: тут свої.
Не дозволяйте переконувати себе, що мова — просто інструмент.
Це один із головних маркерів ідентичності.
Це нитка, що тягнеться крізь віки й з’єднує нас із тисячолітньою історією.
Коли приходять росіяни — вони нищать мову, нищать підручники.
Одна з головних битв в інформаційному просторі точиться саме проти української мови.
І вона йде з двох сторін: з боку імперської зверхності — і з боку байдужості.
Саме байдужість каже, що мова — це лише засіб комунікації.
Не вірте їм. Вони дурні або вороги.
З Днем української мови та писемності, товариство.
І будьмо раді тому факту, що цей текст читаємо українською.