Мідноголовий Демон
Барбара Кінґсолвер

6 ⭐️ / 5 ⭐️

У нашому світі людину судять з того, як вона вибирається з халепи — відразу видно, вилізе чи втоне.

«Оксик0нтин» - знеболювальне, яке можна було придбати у звичайній американській аптеці. Насправді, це був синтетичний гер0їн, який викликав залежність. Оксиконтинова епідемія - це період, коли від залежності від «звичайного знеболювального» померло близько пів мільйона американців.

👉І саме в той час у трейлері, у залежної матері народжується Деймон. Народжується він у характерній плівці, з чого він вирішує, що він ніколи не втоне у воді. 
Можливо, від води-то він не втоне, але життя підкидує ще багацько можливостей, як можна померти. Наприклад, злидні, в яких зростає наш головний герой.
Деймон (Демон, як пізніше його охрестили) розповідає нам про своє життя в окрузі Лі. Як йому довелось раніше подорослішати, як він майже увесь свій час проводив у родині Пеґґотів з безліччю кузенів і родичів і як жив з мамою, яка могла напитись / нанаркоманитись чогось і бути у відключці.
Happy house. 🥲

Взагалі - ця книга це цілий відбиток… епохи? Округу? Категорії населення США? Важко сказати, тому що насправді тут піднято багато питань, які виникають і зараз, але в той час вони були загострені більше.

😕 Ну, як я вже писав вище, залежність.  
Страшно уявити, скільки дітей насправді зростали, бачачи таку жахливу картинку безвідповідальності, слабості своїх батьків. І страшно уявити, скільки дітей пішло стопами своїх батьків.
І так, звичайно, це не виникає просто так. 

😕Питання бідності і контрасту штатів Америки. Демон зростав у штаті Вірджинії, який десятиліттями залежав від видобутку вугілля. І тут ця бідність відчувається на Демоні безпосередньо (нагадую, він народився в трейлері, а його мама працює у Воллмарті). 
Тут кожен сам за себе і кожен буде виборювати свою копієчку. Навіть повії, яких зустрічає на своєму шляху Демон. 
І тут ще роль відіграє брак освіти. Коли у школу приходить вчитель англійської Армстронґ, Демон з таким захопленням розповідає про те що його ВЧИЛИ. Йому розповідали, що таке флаг Конфедерації і давали читати книжки. 

😕Питання опіки і проблеми сирітства. 
Я не читав Девіда Копперфілда, на історії якого, власне, ґрунтується історію про Демона, але чомусь відчув оцю паралель сирітства. 
Так боюсь спойлерити, але Демон потрапляє у прийомні родини. Це жахливі часи для нього, тому що в одній він змушений працювати на тютюнових полях і одного разу навіть втрачає свідомість від запаху, а в іншій його взяли заради грошей, забули про те що його якби то потрібно теж годувати і тримали у чулані… На превеликий жаль, це не проблема якоїсь однієї епохи. Це глобальна проблема людства, про яку говорять, говорять, але видно мало.

Я би міг вам ще і ще розписувати яких тем торкнулась авторка, але тоді це буде не відгук, а скоріше мої інсайти. 

Перші 250 сторінок були для мене дуже важкими, але магнетично захопливими. Я не міг відірватись, але в той же час я хотів відірватись і сказати: «оооу, вооу, куди ще гірше?». І коли ставався проблиск надії… ні. Все одно шукаєш підступ. Не довіряєш цим дорослим людям.

Ми можемо бачити світ очима Демона, розбитого хлопця на роздоріжжі. Який наче має і хоче жити, але в нього немає тих можливостей, та і навіть вміння — як це жити. 
Він наївний, він не заслуговує на таку долю (однозначно), але в той же час він себе і не жаліє. Наче так і треба.

Кожен персонаж який трапляється Демону - органічний, кожен такий живий і цікавий. І кожен має своє місце на шляху хлопця до надії…?

Далі вже сторінки дорослішання дались ЩЕ ВАЖЧЕ, але тут, признаюсь, відволікався і відкладав читання. Бо якось усі персонажі злились в одну негативну емоцію і я не міг зрозуміти, ЧОМУ. ВОНИ. ЦЕ. РОБЛЯТЬ. НАВІЩО?
Але це все, скоріше, було виправдано фінальними сторінками. І навіть той факт, що я трошки прифігив, побачивши фактичний вік Демона, думаючи, що описують його набааагато старше. Але думаю, в цьому і суть.

Ось це точно була моя книга. Є вірогідність, що 90% з того що тут було я забуду. Але в моменті я точно про неї думав і вона мене не відпускала.

#Peachвідгук