Мейгіл Фавлер «Бомонд на краю імперії: держава і сцена у Радянській Україні»

⭐️⭐️⭐️⭐️

«Якби я знала наперед те, що знаю тепер, то писала б цю книжку інакше».

Булґаков – Куліш, Курбас – Міхоелс, Вишня – Ільф і Петров. Чи не дивне порівняння? Але авторка зауважує:
«Я писала цю книжку з думкою, що читатимуть її радше дослідники радянської культури, ніж україністи»
але для тих дослідників безперечно імена Булґакова, Ільфа і Петрова більш відомі, як би це тригерно не звучало.

Про інші тригери.

1️⃣Про багатоетнічність. Безперечно тоді на території УРСР жило багато національностей, але не варто ставити в один ряд корінне населення українців з росіянами, євреями та поляками. А таке прирівняння Курбаса і Міхоелса мені дике взагалі:
«Два театральні генії з етнічних меншин, українець і єврей, стали жертвами радянського режиму…»

2️⃣ По тексту взагалі відсутній період УРН/Гетьманщини, там десь зринають згадки про них, як частину Громадянської війни, але культурних згадок немає, хоча є період Російської імперії, ну а всі герої звісно браві комуністи.

3️⃣ Пишучи про Київ періоду громадянської війни саме Булґакова цитується, а згадка про те, що петлюрівці вбили єврея в місті:
«Каплер пам’ятає, що бачив на вулиці свого друга, убитого петлюрівцями…»
— ідеальна проросійська пропаганда для західних читачів, бо альтернативи там нема, і саме таким вбачатимуть Київ — булґаківським і з єврейськими погромами.

📌 Безперечно, ті частини книжки, які стосуються саме так званого «літературного ярмарку» були чудові і вони мені врятували враження від праці. Згадки культурних діячів не лише УРСР, а інших республік також важливі, бо зазвичай ми розглядаємо той період в своїй бульбашці, і не знаємо про те, що відбувалося в Грузії чи Білорусі.

📎 Що ж, це важлива книжка з безліччю матеріалів, яку варто читати і перечитувати. А пані Мейгіл нині працює над іншою книжкою про жінок в українському театрі.