«Мені думається, що якщо в очах дитини мама чи тато — герой (а ще краще, коли обоє — це така собі команда героїв), то тернистий шлях навчання й досвіду стане для неї трохи легшим. А в цьому жодна допомога не зайва: цей суворий світ так і хоче перетворити дітей на мініатюрні копії дорослих, позбавити їй сяйва, магії та краси наївності».

Роберт Маккеммон «Життя хлопця», 1990 (видання 2025).

На одній з лекцій, Володимир Єшкілєв сказав, що «Найкраще, що є в придуманих світах — це те, що вони справжні». Тепер я не знаю, як передати те, наскільки сильно це стосується роману «Життя хлопця», бо це просто шедевр.

На ранок після того, як дочитав, я відчуваю, що:

🚲 останнім часом жив у Алабамі 60-х, у містечку Зефір, непогано у ньому орієнтуюся і особисто знаю доволі багатьох жителів.

🚲 все, що тут відбувалося, я пережив, або бачив на власні очі — це моя особиста історія, яку мені дуже цікаво і приємно згадувати.

🙄 Взагалі, мені здається що це ідеальна книга: стиль мовлення автора, те, як він будує сюжет, повнота живих персонажів, стосунки поколінь, цікавезна детективна лінія з блискучою розв’язкою, елементи химерного, які кожен може трактувати по-своєму — можливо, це фантазія хлопчака, а можливо, невід’ємна частина цього світу. Ну, ідеальний коктейль і справжня подорож у часі й просторі.

♥️ Якби я писав книгу, я хотів би писати так, як Роберт Маккеммон. Напевно, це найкраща книга, яку я читав за останній час, дуже наполегливо #раджу_почитати всім. Дякую, Жорж, за таке шикарне видання!🫶