Мене добряче дістала якість перекладів книжок на українську мову. Вірніше — її, якості, відсутність.

Наприклад, "Ігри, в які грають люди" Еріка Берна від КСД — це просто жахливо. Перекладачка Карина Меньшикова замість перекладу постійно намагається поділитися з нами чимось своїм, наболілим.

Ось в цьому місці вона перекладає прикметник "sound" (здоровий, хороший, солідний, розумний, раціональний) як "звук" чи "звуковий". Мені потрібно було прям подумати, що ж там було написано в оригіналі, щоб зрозуміти думку автора крізь неграмотність і неосмисленість перекладу.

І аж присісти, коли дійшло. Бо це — справді на рівні перекладу "Let it be" як "Давайте їсти бджіл".

І так — повсюдно, далеко не лише в КСД. Таке є і у "Вівату", і в інших видавництв.

Біда тут — не лише в тому, що це — неповага до читача, бог би з ним, не такі ми вже дворяни, щоб нас поважали з кожної сторінки.

Біда — у спотворенні змістів і перетворенні тексту на нечитабельну тупу фігню. Як у випадку з цим, прости господи, "звуком".

Коли читаєш нонфікшн (а я читаю останнім часом переважно його), таке спотворення тексту набуває критичних значень.

І це я зараз — про переклади з англійської, яку я знаю і тому можу "в порядку регресу" відтворити з перекладу оригінальний текст.

Що відбувається в перекладах з інших мов, мені навіть страшно уявити. І там я не зможу зрозуміти, де перекладач налажав.

Знаєте, з одного боку, я намагаюся підтримувати наше книговидавництво. Мені справді хочеться, щоб у нас виходило якомога більше якісної літератури українською.

З іншого, я щоразу аж якось боюся купувати наші переклади. Бо відчуваю, що мене якщо не наїбуть, то принаймні суттєво зіпсують враження від тексту.

Це вже — не про книгодавництво. Це — про псування книжок. (с) Данило Мокрик

Підписатися на Книжкову жабу