2024-08-01 12:00:01
MEMBRANE — Deathly Silence (LP, 2025). Рецензія
Мені, як оглядачеві, має бути соромно за те, що я досі не знав про існування цих французів. У рідній Франції MEMBRANE вважаються феноменом локальної сцени, піонерами нойз-року, пост-блеку та пост-металу. За плечима в них — перемінний успіх у різні роки, участь у великих фестивалях у статусі хедлайнерів і, як я вичитав, — повага молодого покоління. Водночас зараз це маловідомий гурт, затьмарений популярністю таких важковаговиків, як Amenra, Neurosis чи Cult of Luna.
⚫ Тому їхній сьомий альбом я вирішив оцінювати як сьомий альбом — без прив’язки до минулого. Це свого роду експеримент: слухати гурт, не знаючи його спадщини, і спиратися винятково на власне сприйняття.
MEMBRANE, без сумніву, вміють створювати настрій і тримати його послідовно протягом усього релізу. Вони нікуди не поспішають, ніби час для них іде окремо. Атмосфера альбому розгортається повільно — крізь сакральні звуки, між моторошним, відчайдушним спостереженням за світом, що летить у прірву самознищення, та жагучим, майже священним бажанням боротися й вистояти. І їм це добре вдається.
🎵 Через увесь альбом проходить пасторальний нойз-рок і емоційно нестабільний пост-хардкор, майстерно вплетені в постблекову тканину. Чорного металу тут — мізерна паляниця. Рифи скажено викривлені, гострі, як леза, що прицільно влучають у нервову систему. Жодної розрідженості між структурами: аранжування щільні й наповнюють увесь звуковий простір.
Французька мова додає альбому особливого шарму — її енергетика зовсім інша, ніж в англомовних текстах. Вокал — емоційно надривний, із характерною фонетикою, що одразу впадає у вухо — одразу вирізняє гурт серед інших.
Тематика альбому — людство, що жорстоко поводиться з планетою й заслуговує покарання. На перший погляд — типовий меседж для пост-металу. Але варто розуміти: у цьому жанрі важлива поезія важких форм. Тут її майже немає — лірика доволі прямолінійна, часом наївна, як і мій підлітковий максималізм. Та попри це, мені дуже подобаються аранжування. Є кілька справді переконливих треків, після яких почуваєшся виснаженим, емоційно випаленим.
🤔 І все ж, іноді ловив себе на думці, що альбом трохи затягнутий, йому бракує мелодійної різноманітності. Пост-метал тут радше випадковий ярлик: структура побудована навколо нойз-рокових текстур, хардкорного вокалу та спотворених гітар, із достатньою кількістю мелодійних фрагментів для контрасту.
✔️ Я не знаю, якими були їхні попередні альбоми. Але цей — мені зайшов. І я сміливо можу його рекомендувати. Французи не страждають на брак креативу — та чогось усе ж не вистачило.
Дата релізу: 08.01.2025
100% у плейлист: Fire And Fear, Deathly Silence, The Soft Whispers
🎙Співзвучні: À Terre, KEN Mode, Chat Pile, A Swarm of the Sun, Bleeth
🌟🌟🌟🌟
🎧 Слухати: Spotify🎵| Deezer 🎹| YT Music🎹|Apple Music 🎵
#PostMetal #Postblack #NoiseRock #PostHardcore #France
Мені, як оглядачеві, має бути соромно за те, що я досі не знав про існування цих французів. У рідній Франції MEMBRANE вважаються феноменом локальної сцени, піонерами нойз-року, пост-блеку та пост-металу. За плечима в них — перемінний успіх у різні роки, участь у великих фестивалях у статусі хедлайнерів і, як я вичитав, — повага молодого покоління. Водночас зараз це маловідомий гурт, затьмарений популярністю таких важковаговиків, як Amenra, Neurosis чи Cult of Luna.
⚫ Тому їхній сьомий альбом я вирішив оцінювати як сьомий альбом — без прив’язки до минулого. Це свого роду експеримент: слухати гурт, не знаючи його спадщини, і спиратися винятково на власне сприйняття.
MEMBRANE, без сумніву, вміють створювати настрій і тримати його послідовно протягом усього релізу. Вони нікуди не поспішають, ніби час для них іде окремо. Атмосфера альбому розгортається повільно — крізь сакральні звуки, між моторошним, відчайдушним спостереженням за світом, що летить у прірву самознищення, та жагучим, майже священним бажанням боротися й вистояти. І їм це добре вдається.
🎵 Через увесь альбом проходить пасторальний нойз-рок і емоційно нестабільний пост-хардкор, майстерно вплетені в постблекову тканину. Чорного металу тут — мізерна паляниця. Рифи скажено викривлені, гострі, як леза, що прицільно влучають у нервову систему. Жодної розрідженості між структурами: аранжування щільні й наповнюють увесь звуковий простір.
Французька мова додає альбому особливого шарму — її енергетика зовсім інша, ніж в англомовних текстах. Вокал — емоційно надривний, із характерною фонетикою, що одразу впадає у вухо — одразу вирізняє гурт серед інших.
Тематика альбому — людство, що жорстоко поводиться з планетою й заслуговує покарання. На перший погляд — типовий меседж для пост-металу. Але варто розуміти: у цьому жанрі важлива поезія важких форм. Тут її майже немає — лірика доволі прямолінійна, часом наївна, як і мій підлітковий максималізм. Та попри це, мені дуже подобаються аранжування. Є кілька справді переконливих треків, після яких почуваєшся виснаженим, емоційно випаленим.
🤔 І все ж, іноді ловив себе на думці, що альбом трохи затягнутий, йому бракує мелодійної різноманітності. Пост-метал тут радше випадковий ярлик: структура побудована навколо нойз-рокових текстур, хардкорного вокалу та спотворених гітар, із достатньою кількістю мелодійних фрагментів для контрасту.
✔️ Я не знаю, якими були їхні попередні альбоми. Але цей — мені зайшов. І я сміливо можу його рекомендувати. Французи не страждають на брак креативу — та чогось усе ж не вистачило.
Дата релізу: 08.01.2025
100% у плейлист: Fire And Fear, Deathly Silence, The Soft Whispers
🎙Співзвучні: À Terre, KEN Mode, Chat Pile, A Swarm of the Sun, Bleeth
🌟🌟🌟🌟
🎧 Слухати: Spotify🎵| Deezer 🎹| YT Music🎹|Apple Music 🎵
#PostMetal #Postblack #NoiseRock #PostHardcore #France