2025-12-16 16:03:10
Мабуть, це найбільш брутальний і реалістичний роман про вампірів, який я читала.
Вже з перших сторінок він просочений атмосферою повного занепаду, безнадії і відчаю — і ця атмосфера походить не від надприроднього елементу, а від буденного середовища, яке автор передає дуже точно і майже кінематографічно, хоча й пише зовсім просто, майже невиразно.
Манера оповіді трохи віддає Кінгівською, є навіть деякі симптоматичні прийоми, в яких я чітко бачу наслідування його стилю — але Ліндквіст більш нещадний і жорсткий.
Головний персонаж — 12-річний хлопчик-аутсайдер, що майже не має друзів, натомість є жертвою жорстокого булінгу з боку однокласників.
Його батьки розлучені, і з жодним із них у малого також нема нормального, близького контакту — стосунки майже формальні, відсторонені і неглибокі.
Він замикається у собі, знаходячи порятунок у власній уяві — в доволі жорстоких фантазіях, які дозволяють йому почуватись хоч іноді відчути контроль.
І коли у містечку починають знаходити тіла дуже брутально вбитих дітей, герой навіть замислюється над тим, що ⢊⠥⢠ ⡐⢒ ⠙ ⠥⣁⠌ ⡐⠓⠡⠅⠬ ⠚⡁⠘⠤⡰⠡⡉⡘ ⢑⡤⢃⠴⠥⠬⠃⣠ ⡰⢌⠣⠊ ⠬⢆⣂⣐⡁⠃⡄⠸
А тоді вперше зустрічає когось, із ким зможе по-справжньому порузумітись — когось, до кого життя було ще більш жорстоким і хто почувається ще більш самотнім.
Але ця історія про дуже безнадійну дружбу, що виросла на фундаменті відчаю і безвиході і має доволі сумні перспективи, хоча і принесе короткочасне полегшення.
В романі є і кілька інших сюжетних ліній — химерних, руйнівних і дуже темних.
І спільним знаменником для всих цих окремих історій є бездонна самотність і соціальна ізоляція, хоча проявляється вона по-різному і наслідки теж має різні.
Серед інших тем — педофілія, алкоголізм, булінг, гомофобія, непорозуміння із батьками та відсутність зв’язку, насильство як спосіб комунікації, передчасне дорослішання та залежність у різних проявах.
В якомусь сенсі, підіймається тут і тема любові — але нездорової, експлуатуючої і безперспективної.
Вся історія — у морально сірій зоні, де нема межі між добром і злом, бо нема тут ані чистого зла, ані тим більше того, що можна назвати однозначно позитивним, хоча є кілька досить чуттєвих короткочасних епізодів, які можна вважати проблисками світла у цій безмежній холодній темряві.
⡈ ⠴⠆⢡⡒⠰ ⡊⢁ ⢂⢆⠑⣐⠃⠘ ⠣ ⠬⡅⢰⡨⠕⢘⢆⢨ ⡌⡂⢢⢌⡔⡃⢔⢂⢂⠖ ⢆⡊⠌⣂⡠⢊⡘ ⠩⠋⠤ ⠩⣁⡆⠩⠱⣠ ⡈
Текст з низькою динамікою, неймовірно деталізований і натуралістичний.
І сповнений моральних дилем, які не мають правильного рішення.
Дуже непростий емоційно, щедро насичений тригерами, безкомпромісний і нещадний — але надзвичайно справжній.
Мені важко передати всі моменти, що викликали у мене захват, в рамках одного короткого допису і без спойлерів, тому я однозначно рекомендую читати — повільно і вдумливо, та обговорювати на клубах — тут тем для дискусії точно не забракне.
📖 «Впусти того, хто потрібен»
✍️ Йон Айвіде Ліндквіст
Видавництво Богдан
P.S. Тут ще й дуже цікава авторська передмова 😌
Вже з перших сторінок він просочений атмосферою повного занепаду, безнадії і відчаю — і ця атмосфера походить не від надприроднього елементу, а від буденного середовища, яке автор передає дуже точно і майже кінематографічно, хоча й пише зовсім просто, майже невиразно.
Манера оповіді трохи віддає Кінгівською, є навіть деякі симптоматичні прийоми, в яких я чітко бачу наслідування його стилю — але Ліндквіст більш нещадний і жорсткий.
Головний персонаж — 12-річний хлопчик-аутсайдер, що майже не має друзів, натомість є жертвою жорстокого булінгу з боку однокласників.
Його батьки розлучені, і з жодним із них у малого також нема нормального, близького контакту — стосунки майже формальні, відсторонені і неглибокі.
Він замикається у собі, знаходячи порятунок у власній уяві — в доволі жорстоких фантазіях, які дозволяють йому почуватись хоч іноді відчути контроль.
І коли у містечку починають знаходити тіла дуже брутально вбитих дітей, герой навіть замислюється над тим, що ⢊⠥⢠ ⡐⢒ ⠙ ⠥⣁⠌ ⡐⠓⠡⠅⠬ ⠚⡁⠘⠤⡰⠡⡉⡘ ⢑⡤⢃⠴⠥⠬⠃⣠ ⡰⢌⠣⠊ ⠬⢆⣂⣐⡁⠃⡄⠸
А тоді вперше зустрічає когось, із ким зможе по-справжньому порузумітись — когось, до кого життя було ще більш жорстоким і хто почувається ще більш самотнім.
Але ця історія про дуже безнадійну дружбу, що виросла на фундаменті відчаю і безвиході і має доволі сумні перспективи, хоча і принесе короткочасне полегшення.
В романі є і кілька інших сюжетних ліній — химерних, руйнівних і дуже темних.
І спільним знаменником для всих цих окремих історій є бездонна самотність і соціальна ізоляція, хоча проявляється вона по-різному і наслідки теж має різні.
Серед інших тем — педофілія, алкоголізм, булінг, гомофобія, непорозуміння із батьками та відсутність зв’язку, насильство як спосіб комунікації, передчасне дорослішання та залежність у різних проявах.
В якомусь сенсі, підіймається тут і тема любові — але нездорової, експлуатуючої і безперспективної.
Вся історія — у морально сірій зоні, де нема межі між добром і злом, бо нема тут ані чистого зла, ані тим більше того, що можна назвати однозначно позитивним, хоча є кілька досить чуттєвих короткочасних епізодів, які можна вважати проблисками світла у цій безмежній холодній темряві.
⡈ ⠴⠆⢡⡒⠰ ⡊⢁ ⢂⢆⠑⣐⠃⠘ ⠣ ⠬⡅⢰⡨⠕⢘⢆⢨ ⡌⡂⢢⢌⡔⡃⢔⢂⢂⠖ ⢆⡊⠌⣂⡠⢊⡘ ⠩⠋⠤ ⠩⣁⡆⠩⠱⣠ ⡈
Текст з низькою динамікою, неймовірно деталізований і натуралістичний.
І сповнений моральних дилем, які не мають правильного рішення.
Дуже непростий емоційно, щедро насичений тригерами, безкомпромісний і нещадний — але надзвичайно справжній.
Мені важко передати всі моменти, що викликали у мене захват, в рамках одного короткого допису і без спойлерів, тому я однозначно рекомендую читати — повільно і вдумливо, та обговорювати на клубах — тут тем для дискусії точно не забракне.
📖 «Впусти того, хто потрібен»
✍️ Йон Айвіде Ліндквіст
Видавництво Богдан
P.S. Тут ще й дуже цікава авторська передмова 😌