лисик уперше бачить таку сніжну зиму й від неї мерзне, але все одно сидить на балконі, бо ж треба це нове й цікаве роздивитися, понюхати й трошки пооблизувати. а я читаю «середньовічних жінок» ейлін павер (цього разу — з твердим наміром дочитати-таки), де у фрагменті про куртуазні ідеї є смішна цитата з «історії занепаду й загибелі римської імперії» едварда ґіббона:

як поборник бога і дам (мені аж ніяково поєднувати такі несумісні слова), він [середньовічний лицар] присвячував себе висловленню правди [і ще всіляким штукам].

as the champion of god and the ladies, (i blush to unite such discordant names,) he devoted himself to speak the truth [...].

ніяково йому, червоніє він. #ойвсьо, жінка і бог в одному реченні, викликайте інквізицію. серйозно, середньовіччя було значно адекватніше, ніж деякі його дослідники.

зате потім павер красиво обігрує цю цитату, повертаючи нас до неоспіваної реальності:

так, лицар був поборником бога і дам, та за переважну більшість жінок, які дамами не були, не боровся ніхто. і навіть для класу, який пропагував куртуазність, вона часто лишалася заледве лускою, тонким нальотом, під яким ховалися зовсім інші моделі поведінки. цілком імовірно, що лицарська ідея значно більше вплинула на чоловіків і жінок пізніших епох, ніж на середньовічне життя.

#вечірнінотатки