Листопад, відомий у світовій кінематографічній спільноті також як Noirvember, себто місяць нуару, відзначаємо з «чорним фільмом» Сергія Параджанова й Анатолія Слісаренка «Квітка на камені» (1962).

Переосмисленню цієї дивакуватої і разом з тим дивовижної стрічки, відомої колись як, можливо, «найнижче падіння Параджанова», присвятила розділ у нашій книзі «Кіноревізія Донбасу» кінознавиця Ольга Брюховецька.

«Ноктюрний настріч "чорного" фільму Сергія Параджанова, в якому нема ні офіційних промов сталінського періоду, ні навіть іронії на них періоду відлиги, нагадує не тільки і не стільки сталінське шахтарське кіно з його чітким поділом на світлих і темних героїв, як американський фільм noir, у якому етична амбівалентність охоплює всіх дійових осіб, незалежно від того, перебувають вони по цей, чи по інший бік закону.

Темні сили фільму – секта п'ятдесятників із підступним, хтивим, садистичним і, здається, всесильним пресвітером на чолі, який дурить своїх прихожан, вимагає від новоприбулих кривавих жертв і намагається насильно заволодіти Христиною, нагадує більше мафіозний синдикат, ніж канонічних сталінських "ворогів".

У душах молодих комсомольців вирують аж надто бурхливі пристрасті, любов перемагає розум, бійки спалахують ірраціонально, без жодних слів. А коли світло таки з'являється в фільмі, воно настільки надмірне і сліпуче, що розчиняє в собі усе довкола і перетворюється на пародію радянського оптимізму».

Водночас Ольга Брюховецька відзначила й певні характерні ознаки українського поетичного кіно в цьому фільмі, що зайвий раз нагадує про парадоксальну багатожанровість і багатогранність течії.

Відтак, «Квітка на камені» згадується і в нашій виставці «У грандіознім сонцетанці, в космічнім клекоті тopтyp». Нагадуємо, що в понеділок та вівторок вона не діє, однак уже з середи можна буде навідатися.

Тим часом сам фільм доступний до перегляду на Довженко-Центр.Онлайн. Відзначайте #Noirvember з нами!