Лиш липень торкається гладкості стебел,
я думкою лину до тебе.
Коли Оболонь засинає під муркіт,
в перлини занурюєш руки.

І низка за низкою — наче дороги,
які ти сплітала потроху
з луганських туманів у пошуках дому,
а вийшло велике гніздо, у якому
живемо-кавуємо в радості, в горі,
пульсуємо єдністю горлиць —
на шиях тепліють, немов обереги.

Ти сильна, та з нами — богиня енергій.
Ховайся, тікай, лиш із серця не вийми.
Ти сильна й без нас, вітровільна,
але й королевам потрібні обійми.

Тож я тебе обіймаю

⡆⢉⠒⠅⢢⡒⠱⠴⠚⠎⡁⡘⡐ ⠕⠖⣐ ⣄⠇⡰⢊⠚

© Олена Галунець

@virshoplitkarka #олена_галунець